У Солотвинській громаді на Івано-Франківщині у 2024 році відкрився простір для реабілітації ветеранів, волонтерів і родин загиблих — «Франко-Гражда». Але за цією подією — майже десятиліття наполегливої, часто невидимої роботи, пошуку ресурсів, віри в те, що людяність здатна бути найкращою терапією, пише yes-frankivsk.com.ua.
Десять років до свого місця
Історія простору розпочалася не з будівництва, а з людей. Ще у 2015 році команда волонтерів і психологів, очолювана Володимиром Рожновим, працювала з військовими, які поверталися з фронту. Тоді не було ані постійного приміщення, ані офіційного статусу — лише переконання, що підтримка потрібна не після війни, а просто зараз.
За цей час фахівці працювали на різних тимчасових локаціях, створюючи короткотривалі програми психологічної реабілітації. Поступово навколо ініціативи сформувалася спільнота ветеранів, волонтерів, психологів, митців і координаторів, яких об’єднувала спільна мета — допомогти людині віднайти себе після травматичного досвіду війни.
Будівництво власного центру у Солотвині стало логічним продовженням цього шляху. Коли у листопаді 2024 року «Франко-Гражда» відчинила двері, це було не просто символічне відкриття нового простору, а завершення десятилітнього пошуку дому — для команди, для ветеранів, для ідеї.
Філософія простору: не лікувати, а повертати до життя
«Франко-Гражда» від самого початку замислювалася як альтернатива типовим санаторіям чи лікарням. Тут не існує поняття пацієнтів, натомість є люди, які спільно працюють над відновленням. Головна мета — створити умови, в яких учасники можуть не просто отримати психологічну допомогу, а знову відчути контакт із собою, тілом і світом.
Філософія центру побудована на принципах довіри, активності та взаємності. Всі учасники перебувають у спільному побуті, готують, прибирають, ходять у походи, спілкуються біля вогнища. Така модель руйнує бар’єр між тими, хто допомагає і тими, кому допомагають. У цій спільноті всі рівні, а головна терапія — людяність.
Програма: 8 днів спільної роботи
Основна програма «Франко-Гражди» триває вісім днів. Кожен заїзд формується під певну групу: ветеранів, родини загиблих, волонтерів чи сім’ї військових, які нині перебувають на фронті. Групи не змішуються, адже кожна з них має свої особливі потреби, досвід і власний темп проживання травми.
Учасники беруть участь у групових та індивідуальних сесіях з психологами, проходять арттерапію — працюють із глиною, малюють, створюють власні символічні вироби. Особливе місце займає тілесно орієнтована терапія, яка допомагає через рух і тілесні відчуття повернути контроль над власним станом.
Програма включає й освітні елементи: лекції, обговорення, тренінги з самоорганізації, спільні виїзди на природу, вечірні розмови, у яких поступово з’являється довіра. Тут немає показної патетики — лише спокій, дисципліна і готовність до взаємної роботи.
У центрі діють чіткі правила: жодного алкоголю, стимуляторів або безвідповідальної поведінки. Реабілітація в «Франко-Гражді» — це не пасивне перебування, а процес, що вимагає зусиль, внутрішньої готовності та щирості.
Після програми
Одна з найважливіших частин роботи — те, що починається після завершення програми. Учасники залишаються на зв’язку через внутрішні чати й онлайн-групи. Команда продовжує підтримувати кожного, хто пройшов через центр, допомагаючи у кризові моменти, координуючи подальші консультації або просто залишаючись поруч.
Для багатьох ветеранів і волонтерів цей зв’язок стає частиною нової соціальної мережі — спільноти людей, які розуміють одне одного без слів.
Родини загиблих
Особливе місце у діяльності «Франко-Гражди» займають заїзди для родин загиблих військових. Їхня тривалість менша — три-чотири дні, але програма побудована так, щоб забезпечити максимально делікатний і безпечний простір для проживання горя.
Учасники таких груп працюють з досвідченими психологами, арттерапевтами, координаторами, проходять спільні заняття з тілесних практик, творчі вправи, колективні обговорення. Тут не дають порад, не оцінюють і не вимагають триматись.
Ці заїзди проводяться регулярно, один-два рази на місяць. Для багатьох родин це єдина можливість вирватись із буденної рутини, де горе часто замовчується, і відчути, що вони не самі.
Фінансування: між доброчинністю і щоденною боротьбою
Попри масштаб роботи, «Франко-Гражда» не має постійного спонсора чи державної підтримки. Кожен заїзд фінансується окремо — за рахунок благодійних внесків, допомоги місцевих громад або ініціатив окремих людей. Така система робить проєкт вразливим, але водночас — незалежним і щирим.
Команда працює без комерційних інтересів, тому всі кошти спрямовуються на побутові потреби центру: оплату харчування, закупівлю матеріалів для творчих занять, ремонт та облаштування приміщень. У 2025 році продовжується добудова окремих блоків, створення зали для фізичної реабілітації, закупівля техніки для кухні та пральні.
Кожен внесок, навіть найменший, стає частиною спільної справи. Люди привозять фарбу, побутову техніку, меблі або просто приїжджають допомогти фізично. Так формується спільність, у якій благодійність має не фінансовий, а людський вимір.
Голос спільноти: коли біль перетворюється на силу
Ті, хто пройшов програму, говорять про «Франко-Гражду» як про місце, де вперше за довгий час з’являється відчуття безпеки. Багато ветеранів порівнюють досвід перебування тут з госпіталями чи санаторіями, зазначаючи, що тут немає відчуття відчуження. У центрі не існує поділу на персонал і пацієнтів, є лише люди, об’єднані спільним досвідом і готовністю допомагати одне одному.
Для когось ці вісім днів стають початком тривалої внутрішньої роботи, для когось — першим моментом, коли зникає відчуття непотрібності. Дехто вперше за роки дозволяє собі сміятися, відчувати радість, спокій, легкість. У таких коротких, але глибоких зустрічах народжується те, що можна назвати колективним одужанням.
Команда: справа життя
«Франко-Гражда» — не проєкт у звичному розумінні. Для її засновників це справа життя. Більшість членів команди працює з 2015 року, залишаючись вірними спільній меті, попри всі труднощі. Нові люди долучаються лише тоді, коли поділяють цю філософію — працювати серцем.
Назва і символіка
Назва «Франко-Гражда» не випадкова. Вона поєднує в собі два потужні українські символи: Івана Франка — як уособлення праці, гідності, інтелектуальної сили, і гражду — традиційний карпатський дім, що дає захист, стабільність і спокій. Разом вони формують образ дому, в якому праця над собою, солідарність і духовність стають основою відновлення.
Простір об’єднує традиційні елементи — дерев’яну архітектуру, природне оточення, автентичний побут — з сучасними терапевтичними практиками. У цьому поєднанні з’являється глибина, якої бракує багатьом державним програмам: відновлення не лише фізичного чи психологічного стану, а й духовного.
Попереду — розширення і нові горизонти
Команда центру має великі плани. У найближчі роки передбачається створення повноцінного напрямку фізичної реабілітації, збільшення кількості заїздів, залучення партнерів і міжнародних експертів. Водночас головним завданням залишається збереження душі цього місця — того, що робить його живим.
Для засновників важливо, аби «Франко-Гражда» не перетворилася на ще один центр реабілітації з формальними звітами та галочками. Її місія — залишатися простором, де людина може говорити, плакати, мовчати й бути собою. Бо саме це — початок будь-якого одужання.
Підтримка як форма вдячності
Кожен може долучитися до розвитку «Франко-Гражди» — фінансово, інформаційно чи ресурсно. Кожна гривня, кожен пост у соцмережах, кожен відгук про центр допомагає продовжити його роботу. Бо, по суті, це не просто заклад, а спільнота, яка змінює життя.
У час, коли країна проходить через найбільше випробування у своїй новітній історії, такі ініціативи стають моральними орієнтирами. Вони показують, що сила не в гучних промовах, а в здатності бути поруч, слухати, підтримувати.