Керівництво СРСР було одержиме ідеєю піймати Твердохліба. Микола так дошкуляв партійному керівництву, що в 1947 його помилково записали до вбитих провідників УПА. На ділі, він ще 6 років не давав ворогу спокійно існувати. З часів ОУН-УПА збереглось лише два фото полковника Грома. Оскільки він очолював Службу безпеки Карпатського краю, то вміло уникав спалахів фотокамер, пише yes-frankivsk.com.ua.
Микола
Микола Твердохліб – уродженець Петрилова на Тлумаччині. У 1911 малюк побачив світ у сім’ї сільських інтелігентів. На жаль, усі вісім членів родини загинули, або в тюрмах СРСР, або в Сибіру. Коли Микола навчався в Станиславівській гімназії, вступив до “Пласту”. Період навчання не був легким, бо збігся з полонізацією Західної України 20-х років. Викладачі користувались, або польською, або російською мовами. Про українську – годі було й думати.
Під час УНР, коли українці програли війну з поляками, останніх сприймали виключно як окупантів. Серед учнів школи, в якій навчався Микола, було багато тих, чиї родичі мали відношення до УНР. Це спонукало молодь активно долучатись до ОУН.
Микола також був серед юних осіб з твердою громадянською позицією. У “Пласті”, окрім фізичного виховання, учасники вчились виживати на природі, освоювали військовий вишкіл. Після гімназії, Микола пішов вчитись у торговельну школу. Потім служив у Війську польському. Після Школи хорунжих, отримав звання молодшого офіцера.
По навчанні, повернувся назад до Станиславова. В 1938 отримав від батьків в спадок землю, яку продав та купив крамничку з господарськими товарами. Магазин виконував не лише свої прямі функції. Під суворою конспірацією, там діяла “явкова квартира” для українського підпілля.
Повстанець
Аби покращити свої уміння, Твердохліб навчався в мюнхенській таємній школі розвідки. Там вчились також старшини січових стрільців та інша перспективна молодь. Після вишколу в Кракові, Микола був старшим старшиною в Дружині українських націоналістів (ДУН). Тоді, під прикриттям, брав участь в керівництві похідними групами на схід України. Під час одного бою під Блюдниками, загинуло 17 українців. Микола, з численними пораненнями, повернувся до Станиславова на лікування.
За якийсь час, знову відновив діяльність крамниці. Під покровом ночі там збирались підпільники, зв’язкові. Також то був координаційний центр господарського забезпечення осередків ОУН. Пізніше Миколу арештувала польська поліція, після чого він тимчасово відійшов від справ.
В 40-і роки стало зрозуміло, що Рейх української державності терпіти не буде. Керівництво ОУН було відправлено в концтабори, а підпілля знову відновило свою діяльність. Крамниця збирала у своїх стінах усіх, хто пізніше воював під керівництвом Твердохліба.
Микола дбав про серйозну конспірацію. Завжди придумував спосіб, аби не фотографуватись. Він або кудись йшов, або фотографував сам чи ввічливо відмовляв. Якщо фото таки було зроблено, за певний час, воно дивним чином зникало. Відсутність зображення Твердохліба дуже ускладнювала його пошуки більшовицькою владою.
Грім
В лютому 1944 Микола став командиром військового округу “Говерла”. Влітку його підвищили до сотника, а вже в лютому 1945 Твердохліб був командиром Карпатської військової округи з 12 тис. бійців. За визначні здобутки Грома підвищили до майора. До 1949 він був керівником Служби безпеки Карпатського краю.
Оскільки “Говерла” була єдиною військовою округою в 40-і, чекісти робили все можливе, аби довідатись хоч щось про Твердохліба. Партійне керівництво СРСР було одержиме ідеєю вполювати Грома та поширювало багато неправдивої інформації про нього.
Вигадані некрологи про Твердохліба не завадили йому успішно вести підпільну діяльність та нищити комуністичну нечисть. Він проводив блискучі операції в Яблуневі, Богородчанах, Станиславові. Влітку повстанці проходили вишкіл. Також відбувалась організація осередків підпілля в максимально важкодоступних місцях.
В Карпатах криївки будувались з кількома запасними виходами, на випадок облави. Все було дуже серйозно. Підпільники знаходились там з жовтня по березень, без можливості вийти. А, коли виходили, страждали від яскравого сонця та потребували до 3-х тижнів на відновлення. Сховки надійно захищали від непогоди та вміщували до 8 осіб. Повстанці, під час перебування всередині, удосконалювали свій вишкіл, здобували нові знання з історії та психології. Навіть складали іспити, отримували можливість очолити референтуру у якомусь проводі.
З одного донесення агента стало відомо, що Твердохліб був дуже конспіративною особою. Микола діяв обережно, проживав завжди окремо від побратимів. До зими проходив підготовку в Карпатах та віддавав перевагу криївкам, викопаним в землі. Таким чином підпільну діяльність організовував лише Микола.
Свої криївки Твердохліб щоразу змінював. До зими готував продукти вже з травня, через підготовлених людей. Вони доставляли полковнику харчі у визначене місце. Агент називав Грома хитрим лисом та стверджував, що вийти на нього було дуже важко. Зокрема, якраз через земельні криївки.
Невловимий
На початку 1942 Твердохліб лікував поранення в Станиславові. Там одружився з Ольгою Герасимович. У час окупації Прикарпаття совітами, дружина була поруч з полковником. В 1945 Ольга народила сина Ярему. Жінка була змушена віддати його на виховання сестрі. Попри усі зусилля, дитину відправили в дитячий будинок. Це було зроблено з ціллю вплинути на Твердохліба.
Чекісти постійно підкидали фото дитини Ользі та Миколі, аби зіграти на почуттях батьків. Втім, попри всі душевні страждання, Твердохліб з дружиною були непохитні. На щастя, Ярему вдалось витягти з дитбудинку. Він виріс та, вже за Незалежності, розповідав, що дуже пишається батьками та їх героїчною стійкістю.
У 1953 Микола з дружиною та ще чотирма особами перебрались на Рожнятівщину. Там було збудовано підземну криївку на схилі гори Березовачка. То було гарне місце, безлюдне із підземним потічком. Криївку облаштували на 12 квадратних метрах з туалетом та комірчиною.
Зимувати, без можливості вийти назовні, було важко. Але, завдяки Грому, в криївці панувала дисципліна, грало радіо, було вдосталь книжок для читання. Мешканці писали спогади, вчили історію світу, України та країн-окупантів. Також освоювали психологію, логіку, основи красномовства.
Весною 1954 повстанці вийшли нарешті на сонце та подались у справах. Довбуш та Яркий намагались знайти зв’язок із провідником Яремчанського краю. Грім та Деркач вирушили до Бистриці. До 15 травня всі повинні були повернутись до криївки. На жаль, Довбуш та Яркий цього не зробили.
Грім ніяк не показував тривоги та наказав Зеленчуку піти по продукти. Микола з дружиною та Анною Попович залишався в криївці. Анна на пропозицію піти зі Зеленчуком відмовила. Жінка сказала, що їй дуже тривожно на серці. На жаль, ця тривога була виправданою.
Існує кілька версій, хто міг зрадити Грома. Про те, як відбувались події перед смертю Твердохліба, довідуємось зі слів радянського спецпризначенця у “Шляхах чекістської долі” 1988. Пошукова група, котра прийшла за полковником, не встигла дійти до гори, коли по них вже роздались автоматні постріли.
Управління державної безпеки вимагало, аби Микола здався. Та у відповідь знов полетіли кулі. Тоді було вирішено підірвати криївку. Солдати непомітно підкрались та кинули вибухівку. Пролунав постріл. За певний час від запасного виходу вийшла жінка зі словами, що вона здається. То була Анна Попович.
Під час обшуку криївки знайшли два тіла, які належали Ользі та Миколі Твердохлібу. Згаданий вище оповідач, намагався очорнити ім’я Миколи. Він подав інформацію так, ніби Твердохліб – ніхто інший як бандит, який власноруч застрелив дружину. Але свідчення Анни Попович демонстрували картину в зовсім іншому світлі.
За словами Анни, облога тривала цілий день. Микола з Ольгою, без вагань, обрали застрелитись. Анна ж віддала перевагу полону. Ольга застрелилась та померла одразу. Микола ще мучився та просив його дострелити. Перед смертю також наголосив, щоб Попович не розповідала, де перебував Деркач, інакше його також чекала смерть.