Згуртовані громади — це не гасло і не формальна назва проєкту. В умовах повномасштабної війни це нова модель виживання, підтримки та розвитку країни, у якій місцеве самоврядування бере на себе роль не лише адміністратора, а й партнера, союзника, плеча поруч. Саме так працює національний проєкт «Пліч-о-пліч: згуртовані громади», що об’єднав тилові та центральні громади з громадами-форпостами поблизу лінії фронту, пише yes-frankivsk.com.ua.
Прикарпаття стало одним із регіонів, де ця ідея набула живого змісту — через конкретні історії співпраці, людські контакти та довготривалі зв’язки, які виходять за межі разової допомоги.
Проєкт, що виник з війни, але працює на майбутнє
Національний проєкт «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» був створений як відповідь на виклики повномасштабної війни. Його ключова ідея — поєднати громади з різних регіонів України у партнерські пари, щоб підтримати прифронтові території та водночас зміцнити внутрішню єдність країни.
Мета проєкту — не лише гуманітарна допомога. Йдеться про:
- підтримку та відновлення інфраструктури громад-форпостів;
- забезпечення їх життєдіяльності в умовах війни;
- формування сталих горизонтальних зв’язків між регіонами;
- спільне напрацювання рішень, які працюватимуть і після перемоги.
Громади об’єднують за принципом подібності — чисельність населення, тип громади, економічний профіль, логістична доцільність. Такий підхід дозволяє будувати не формальні, а дієві партнерства.
Чому громади йдуть у партнерство
Війна різко оголила нерівність умов, у яких живуть українці в різних регіонах. Поки одні громади працюють під обстрілами, інші мають можливість зберігати відносну стабільність. Саме тому партнерство стало не питанням доброї волі, а необхідністю.
Для прифронтових громад це:
- підтримка людей, які живуть у постійній небезпеці;
- можливість відновлювати освітню, медичну, соціальну інфраструктуру;
- психологічна підтримка дітей і молоді.
Для тилових громад — це:
- відповідальність за спільну країну;
- обмін досвідом кризового управління;
- формування нової культури солідарності між регіонами.
Прикарпаття у проєкті: хто і з ким будує партнерство
Національний проєкт «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» охоплює сотні партнерств по всій країні. За кожною парою громад — власний досвід, різні виклики та унікальні формати співпраці. Десь у фокусі — відбудова інфраструктури, десь — гуманітарна допомога, десь — робота з ветеранами або дітьми.
Від Івано-Франківської області у проєкті «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» беруть участь:
- Івано-Франківська громада — партнерство з Куп’янськом;
- Калуська громада — співпраця з Нікополем;
- Верховинська, Долинська, Тлумацька громади — гуманітарні, освітні та дитячі ініціативи з громадами Харківщини, Луганщини, Миколаївщини.
Кожна з них має власну історію співпраці з прифронтовими та постраждалими від війни громадами, але всі вони працюють у спільній логіці — не разової допомоги, а довготривалого партнерства.
Далі зупинимося детальніше на одному з прикладів такої співпраці — партнерстві Яремчанської міської територіальної громади Івано-Франківської області та Олександрівської селищної громади Донеччини.
Між Яремче та Олександрівкою — різні світи, але спільна відповідальність
Між Яремче на Івано-Франківщині та Олександрівкою на Донеччині — сотні кілометрів і принципово різні реальності. Курортне місто в серці Карпат, де економіка тісно пов’язана з туризмом і природною спадщиною, та громада на сході України, яка вже багато років живе в умовах близькості до війни.
Але саме ця відмінність зробила партнерство не формальним, а взаємодоповнювальним. Яремче має ресурси, досвід стабільного розвитку, можливості для відновлення й реабілітації. Олександрівка — унікальний досвід виживання, кризового управління та швидкого реагування на виклики, які щодня приносить війна.
У межах проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» ці дві громади поєднали свої сильні сторони, перетворивши географічну відстань на простір співпраці.
Дружба, що почалася з дитячих подорожей
Зв’язок між громадами виник не з меморандумів і не з офіційних програм. Його основою стали дитячі поїздки з Донеччини до Карпат, які відбувалися ще до повномасштабного вторгнення.
Для дітей з Олександрівки Яремче було схоже на казку: водоспад Пробій, яскраві ярмарки, смерекові ліси, чисте повітря і відчуття безпеки. Ці подорожі ставали першою зустріччю з іншою Україною — спокійною, гірською, відкритою.
Поступово до дитячих вражень додавалося доросле спілкування. Батьки, педагоги, керівники громад знайомилися, гостювали один у одного, підтримували контакт. Саме тоді сформувався фундамент довіри, який у час війни виявився надзвичайно цінним.
Війна як випробування і точка зближення
Повномасштабне вторгнення змінило все. Подорожі припинилися, а слово «партнерство» наповнилося зовсім іншим змістом. Олександрівка опинилася в умовах постійної загрози — обстріли, повітряні тривоги, психологічна втома людей.
Саме в цей момент Яремче не втратило контакт. Навпаки — зв’язок став регулярнішим. Питання «Як ви там?» перетворилося на щоденну комунікацію, у якій було не лише співчуття, а й готовність діяти.
12 грудня 2024 року громади закріпили свою співпрацю офіційно, підписавши меморандум у межах проєкту «Пліч-о-пліч». Але на той момент це вже не була співпраця з нуля — радше логічне продовження багаторічних людських стосунків.
Від меморандуму до живої щоденної роботи
На початку 2025 року відбувся візит представників Яремчанської міської ради до Олександрівської громади. Під час зустрічей сторони не обмежувалися загальними деклараціями — йшлося про конкретні проблеми, потреби та можливості їх вирішення.
Було сформовано План співпраці на 2025 рік, який охоплює одразу кілька напрямів:
- гуманітарну підтримку;
- соціальну роботу з вразливими групами;
- освітні та культурні ініціативи;
- спортивні заходи для дітей і молоді.
Особливістю цієї співпраці стала її регулярність. Контакт між громадами не обмежується датами заходів — він підтримується постійно, у робочому режимі.
Культура як мова, що не потребує перекладу
Одним із перших спільних напрямів стала соціокультурна взаємодія. Онлайн-форуми молоді, фестивалі, виставки, телемости між освітянами дали можливість мешканцям громад краще пізнати одне одного.
Знаковими стали майстер-класи зі створення обрядових символів. У цих зустрічах культура перестала бути абстрактною — вона стала діалогом. Донеччина і Прикарпаття обмінювалися традиціями, піснями, ремеслами, танцями, показуючи, що регіональні відмінності не роз’єднують, а збагачують.
Навіть онлайн-формат не зменшив емоційної глибини цих заходів — навпаки, зробив їх доступнішими для більшої кількості учасників.
Робота з дітьми та молоддю як стратегічний пріоритет
У співпраці Яремче та Олександрівки чітко простежується акцент на дітях і молоді. Це свідомий вибір, адже саме молоде покоління найбільше потребує підтримки в умовах війни.
Спортивні змагання, спільні активності, оздоровчі поїздки стали способом не лише зайняти дітей, а й дати їм відчуття нормального життя. Мініфутбольні матчі, екскурсії, квести — усе це працює як психологічне розвантаження.
Поїздки дітей з прифронтової громади до Яремче — це можливість хоча б на кілька днів вийти з режиму виживання й побути просто дітьми.
Алея єднання: жива метафора партнерства
Однією з найбільш символічних ініціатив стало створення «Алеї єднання» в Олександрівці. 50 саджанців сосни, привезених з Карпат, висадили спортсмени, молодь і представники місцевої влади.
Ця алея — не лише озеленення простору. Вона стала живою метафорою співпраці, яка має рости повільно, але міцно. Дерева символізують надію, пам’ять і віру в майбутнє без війни.
Партнерство, що виходить за межі війни
І Яремчанська, і Олександрівська громади вже зараз говорять про майбутнє після перемоги. Серед пріоритетів — освітні, культурні та економічні проєкти, які можуть працювати у мирний час.
Це означає, що нинішня співпраця — не тимчасова реакція на кризу, а фундамент довготривалих міжрегіональних зв’язків.