Четвер, 28 Березня, 2024

Порівняння росіян і німців від прикарпатки, яка пережила Другу світову війну

У соціальних мережах під час повномасштабного вторгнення росії на територію України розлетілися публікації про те, що Друга світова війна йшла таким самим принципом, як і теперішня. Гітлер також напав вранці та всі промови путіна схожі на промови фюрера. Проте чи так воно? Чи вчиняли німці такі ж самі злочини, як росіяни сьогодні? Більше читайте на yes-frankivsk.com.ua.

Здебільшого виявилося те, що фашисти були лояльними. Одним з трофеїв Гітлера були архітектурні пам’ятки, їх він ніколи не знищував і не давав жодного наказу на їхнє знищення. Проте чи можна взагалі порівнювати ці два народи сьогодні? Напевне, так. Оскільки історія циклічна. І це говорить тільки про те, що її потрібно знати для того, щоб не повторювати помилок минулого, глибше аналізувати сьогодення та розуміти швидкоплинність часу під час війни.

«Німці такими не були»

Данилович Ірина була дитиною, коли в її життя непрохано завітала Друга світова. Її батьки намагалися берегти юну дівчину. Дідусь Ірини воював з німцями та бачив на фронті такі речі, про які ніколи нікому не хотів розповідати. Сама Ірина Ярославівна впевнена в тому, що росіяни – це нелюди.

«Німці такого не робили, що роблять сьогодні москалі. Вони не гвалтували жінок і дітей. Звісно, що могли розстріляти на місці, але вони не знущалися.»

Війна – це завжди біда, яка несе за собою багато втрат. Проте коли згадувати за Другу світову війну, то Ірина Данилович пригадує найяскравіше одну історію.

«У домі моєї бабусі німці розбили медичний пункт. У бабки був хворий син. Німці не чіпали нікого там. Вони навіть допомагали бабці з хворим сином. Проте насправді єдиним виходом було – зробити йому укол, від якого він заснув би назавжди. Але бабка не дозволила. А німці й нічого не зробили. Коли вони збиралися йти. Так сказати, їхня місія там була виконана. Вони все-таки вкололи його, щоб немічна бабка не мучилися з ним.»

«Вони ніколи не були нашим братнім народом»

Данилович Ірина ніколи не любила росіян і ніколи не вважала їх братнім народом. Вони завжди знищували українців – то голодомори, то відправляли на Сибір, то забороняли говорити рідною мовою. Ірина Ярославівна пережила радянський союз і запевнила в тому, що більше ніколи не хоче повертатися туди. Можливо, там і було добре в певних аспектах, але мати спільне щось з росією – це абсурд для жінки. Вона не готова знову повертатися у ті жахи. Хоча й Ірина тоді була молодою та не всього розуміла так, як зараз. Все приходить з часом. Люди починають розуміти те, що багато речей у житті вже не змінити. Ірина Ярославівна, як і більшість українців, бажає путіну якнайшвидшої смерті. Зараз вона хвилюється за всіх людей України, адже це вже друга війна в її житті, яка непрохано прийшла в її життя. Їй до останнього не хотілося вірити, що це все-таки трапиться знову. Проте це трапилося. Трапилося у 21 столітті, у цивілізованому світі, де не все потрібно вирішувати таким чином.

Знищення українського народу – завжди було головною метою росії, повелителів радянського союзу. Вони ніколи не сприймали те, що ми не такі, що ми різні. Ситуація, яка склалася зараз, дуже розчаровує Ірину Ярославівну. Вона не може дивитися новини та розуміти, що сьогодні українці переживають гірше, ніж переживали під час Другої світової війни. Головна проблема нашого народу – це те, що ми нація, яка знає, що таке розвиток і зміни, а російському народу це не дано. Немає у нас з ними нічого спільного та рідного, різна кров говорить про те, що від початку заснування росії ми один одному ніхто. Кожного разу мати на меті створити геноцид українського народу – це вже не просто проблема, це вирок, який росіяни собі винесли самі. 

.,.,.,.