Всі люди рівні у своїх правах незалежно від кольору шкіри, національної приналежності, релігійних віросповідань чи інших переконань. Але до такого переконання люди прийдуть після Другої світової війни, побачивши жахіття геноциду, який чинили нацисти з благословення фюрера – Адольфа Гітлера. Голокост – це урок всьому людству, який має навчити толерантності та поваги до всіх, незалежно від будь-якого чинника інакшості, пише сайт yes-frankivsk.com.ua.
Від власних образ до геноциду
Гітлер з дитинства не поважав євреїв. Стверджують, що він в дитинстві мав сусіда-єврея, який глузував з нього та навіть жорстоко побив. Звідси і пішла велика ненависть до євреїв.
Пізніше, вже прийшовши до влади в 1933 році, партія, очолювана ним, сприяла поширенню цієї ненависті, поширюючи тези про те, що саме євреї винні в поразці Німеччини в Першій світовій війні, в економічній кризі 20-х років та в інших політичних, культурних та економічних бідах Європи. Так поступово від дискримінації та утисків Німеччина перейшла до відвертої ненависті, геноциду та масового знищення у газових камерах євреїв.
За підтвердженими даними в період 1933-1945 рр. було знищено 6 мільйонів євреїв, що становило ⅔ від усіх євреїв, що проживали в Європі. Не обійшла ця трагедія і євреїв, що проживали в Україні.
Нацистська окупація Станиславова та створення гетто
Місто було окуповане 26 липня 1941 року. Зразу з приходом нацистів у місті було створено юденрат – єврейський адміністративний орган самоврядування. Для гетто нацисти визначили територію, яка мала назву “Бельведер”. Це була невелика територія в північно-західному районі міста між вулицею Галицькою, річкою Бистриця та єврейським цвинтарем.
Весь периметр території, визначеної під гетто, німецькі загарбники огородили двометровим дощаним парканом. Вікна будівель першого та другого поверхів забили дошками. Жителів інших національностей відселили в іншу частину міста, натомість сюди зігнали всіх євреїв, яких змогли знайти. З боку річки Бистриця територію гетто цілодобово охороняли жандарми з собаками.
Одразу зі створенням гетто мало 6 входів “шлюзів”, які також охороняли жандарми.
Єврейські будні в окупації
Відповідно до останнього перепису населення 1931 року, у Станиславові мешкало майже 200 тисяч жителів. З них – 27 тисяч євреїв. На початок окупації єврейське населення становило трохи більше як 30 тисяч. Після зігнання їх в закриту зону, місця виявилось замало, тому було тісно, незручно і голодно.
Гетто мало свою адміністрацію – юденрат, який мав свою раду та поліцію. Поліція не мала зброї, а тільки дерев’яні палиці. Зайти чи вийти із зони поселення євреїв можна було тільки за наявності спеціальної перепустки. Згодом і їх скасували, зробивши гетто закритою зоною.
На території дозволено було утримувати крамниці, майстерні, інші заклади. Працювала лікарня. Продуктів німці не давали, тому харчування було жахливим. Охоронці знущались з утримуваних, цькували собаками, могли за будь-яке дрібне порушення розстріляти, наприклад, за відсутність пов’язки. Задокументовано 43 випадки таких розстрілів у самому гетто.
Всі мешканці гетто були поділені на три категорії: А, Б і С. До двох перших категорій відносилось працездатне населення, третя категорія складалась з хворих, старих і дітей, які змушені були жити відокремлено.
Кривава неділя
Утиски тільки посилювалися. Кульмінацією голокосту у Станиславові стали події 12 жовтня 1941 року. Цинічним було навіть вибір дати, оскільки саме цього дня євреї мали святкувати Новий рік. З самого ранку поліцаї та жандарми почали виганяти всіх євреїв з гетто на ринкову площу. Перед зібранням заляканого люду виступив з промовою тогочасний очільник міста Крюгер. Він нахабно повідомив, що там, куди євреї їдуть, власних речей не потрібно, тому їх треба віддати. Опісля назбирали 2 вантажівки убогого майна стражденних людей. Далі їх погнали колоною на єврейське кладовище, на якому завчасно було викопано велику і глибоку яму. Тут євреїв примусили роздягтися та віддати решту речей, які ще ті не віддали. Особливо нацистів цікавили гроші, обручки та інші цінності. Хто не хотів добровільно розставатися зі своїм сяким-таким скарбом – розстрілювали на місці.
Далі почалось справжнє пекло: голих людей примушували стрибати до ями, хто не хотів – примусово зіштовхували. Почалась паніка, люди почали втікати, але жандарми тісним кільцем їх не випускали. Декому таки вдалось прорватись крізь оточення, але їх розстрілювали з кулемета. Всі ці події Крюгер особисто фільмував на камеру.
Серед зігнаних євреїв був очільник єврейського управління доктор Тенебаум. Йому запропонували зберегти життя, але він відмовився, сказавши, що воліє залишитися зі своїм народом.
Закінчили нацисти пізно ввечері. За останніми підрахунками, було знищено майже 12 тисяч євреїв. Серед цієї кількості залишилось кількасот живих чи поранених людей. Крюгер, війт міста, єхидно сказав: “Всі, хто тричі скаже хайль Гітлер, зможе повернутися додому.” Євреїв, які виконали цю вимогу, таки відпустили до гетто, але одяг їм не повернули, тому люди, тремтячи від холоду, страху і побаченого, брели вулицями німого міста.
Продовження геноциду
Більше таких масових знищень не проводилося. Великою була ще розправа в березні 1942 року, коли зі Станиславівського гетто вивезли до Польщі близько 5 тисяч євреїв, яких помістили в концтабір Белжець, та розстріл до 1,5 тисячі людей за бійку між євреєм та поліцаєм. Хоча через голод, хвороби та самогубства щоденно помирало до 30-40 людей. Продовжувались поодинокі розстріли.
У лютому 1943 року гетто було закрито, оскільки в ньому не залишилось євреїв.
Порятунок під час голокосту
Постає логічне питання: чому євреї не намагались врятуватись, не тікали чи переховувались? Звичайно, інстинкт самозбереження спрацьовував. І були сміливці, які наважувались порушити установлені порядки, хоча і знали, що чекає на них в разі виявлення порушення.
На початку окупації міста. багато євреїв ховались по підвалах та криївках. Але нацисти цю хитрість вже знали. Тому після прочісувань кварталів чи будинків, після наказу вийти, вони закидували гранатами всі знайдені підвали чи пивниці.
Вже після створення гетто багато євреїв втікали через каналізаційні мережі. Тому шукали людей, які добре знали ці мережі, оскільки в них легко було заблудитись чи втопитись. Відомий факт, коли українець за національністю свідомо почепив пов’язку із зіркою Давида, щоб потрапити в гетто і вивести через каналізаційну мережу євреїв.
Відомі випадки, коли українці переховували євреїв у себе вдома, ризикуючи власним життям та життям рідних. Задокументований факт, коли житель Станиславова Станіслав Яцков, власник ремонтної майстерні, зумів врятувати 36 євреїв, переховуючи їх у власній майстерні аж до 1944 року.
Також, за свідченнями очевидців, які вижили, вже під час розстрілів, один поліцай-українець підказав євреям, де є дірка в паркані, і таким чином зміг врятувати невелику групу.
Трагедія світового масштабу
Голокост був однією з найбільших катастроф у світовій історії. Через Станиславівське гетто за весь період його існування пройшло 127 тисяч євреїв. В період із 1941 по 1943 роки було знищено понад 100 тисяч. Більшість з них було розстріляно. Це зумовлено особливою жорстокістю Ганса Крюгера, який виконував обов’язки війта міста. Він з особливою цинічністю і жорстокістю любив розправлятись з євреями, неодноразово власноруч, тому Станиславівське гетто одне з небагатьох, яке не винищувало єврейський народ в концтаборах. Гіркоту від цих даних трохи розбавляє той факт, що Крюгер отримав заслужене покарання – довічне ув’язнення. Хоча в порівнянні з масштабами його злодіянь це надто м’яке покарання.