1910 рік вже був передвісником подій світового масштабу, котрі згодом назвуть Першою світовою. Шпигуни з різних країн вирушали на пошуки цінної інформації про дислокацію та озброєння ворожих військових частин, мостів, доріг та залізниць. Станиславів секретні агенти теж не оминали, пише yes-frankivsk.com.ua.
Таємничий мандрівник
В невеликому місті завжди помітно чужинців. Особливо, якщо ти поліціянт і патрулюєш на вокзалі. В силу тривожного часу, працівники органів найчастіше патрулювали саме на вокзалах. Вони пильнували іноземців, котрі виходили з потяга, злодіїв та інших підозрілих особистостей.
На початку 20 століття в Станиславові проживало близько 30 тис. людей. Втім, 10% – це були військові. Не дивно, що на порозі війни Генеральний штаб російської армії так цікавився тутешніми військовими частинами. Межа зі східним сусідом проходила по території Тернопільщини, за Збручем.
Оскільки Станиславів вважався дверима в Карпати, мальовничим куточком між двох Бистриць, багато таємних агентів приїжджали до міста та видавали себе за мандрівників. Вони активно цікавились принадами місцевої природи, аби подихати чистим гірським повітрям.
Мужчина років сорока вийшов з потяга та привернув своїм виглядом увагу місцевого патрульного поліціянта. Останній вирішив прослідкувати за приїжджим. Незнайомець направлявся до одного з кращих готелів Станиславова. Так це описувала місцева газета “Кур’єр Станиславівський”.
А поселився гість міста в готелі Арона Занка на Собеського (Січових Стрільців). До готельного номера пізнього серпневого вечора 1910 направився поліціянт. Він ввічливо попросив підозрілого чоловіка назвати своє ім’я та ціль приїзду. Дивна та розгублена поведінка чужинця змусила поліціянта його арештувати та відвести на допит до відділку.
Там, під час обшуку, було встановлено, що це, скоріш за все, був російський шпигун.
Ян Експозіто
Затриманий розповідав казку про те, що він італієць Ян Експозіто, українського походження з Одеси. Незнайомець розмовляв чотирма мовами. Як виявилось згодом, це був один з найкращих російських шпигунів, на чий слід довший час не могли вийти. Експозіто продовжував спокійнісінько робити свої таємні справи в гарнізонних містах Галичини. Обшук готельного номера приніс поліціянтам зашифровані листи, важливі записки, що доводили його шпигунську сутність.
Цей випадок наробив тоді знатного шуму по всій Галичині. Про шпигуна писали навіть у Краківському тижневику. На газетному фото красувався чоловік інтелігентної зовнішності, з високим лобом та пишними вусами.
Поліціянти прийшли до висновку, що шпигун не був ніяким італійцем Яном Експозіто. Швидше за все, прізвище було вигаданим. Секретний агент працював у відділі Міністерства закордонних справ Росії та, заодно, в “Охранці” Варшави. “Охранкою” називався таємний відділ – прообраз КГБ та ФСБ. В цих організаціях, до слова, Ян вважався одним із найздібніших таємних агентів.
Так званий Ян, знав російську, німецьку, італійську. Своє знання польської, чомусь, заперечував. Слідство також встановило, що за рік до арешту таємний агент орудував у Львові. Щоб втертись в довіру до львівських поліціянтів, здав групу людей, котра промишляла фальшивими монетами. Це він напередодні дізнався від представників російських емігрантів.
Ян часто подорожував між воєнними містечками на Галичині та збирав необхідну інформацію на зустрічах з австрійськими офіцерами. Чоловік мав хист швидко втиратись до людей в довіру.
Що саме дізнався російський шпигун на сторінках “Кур’єра”, на жаль, не було вказано. Тоді така інформація була недоступною для преси.
Підставили
Іван Яхно примножував нерухомість та цікавився життям української громади. У 1877 був одним із засновників станиславівської філії “Просвіти”. В його домі була велика бібліотека. Чоловік підтримував соціалістів та навіть організував їх з’їзд у власному вестибюлі. Гостем Яхна був також Іван Франко. Тут мешкав вчитель Каменяра Іван Верхратський.
У 1902 році Яхно помер. В некролозі серед імен його родичів та дітей був вказаний лише син Роман. Це й було дивним, адже згодом ще один нащадок Яхна був втягнений у великий скандал.
Володимира Яхна, ще одного сина, затримали в Тернополі в 1905 році. Молодший Яхно працював у геометра Нев’ядомського технічним помічником. Займався молодик виготовленням планів до тамтешніх оборонних валів. Володимир часто привертав до себе увагу через розгульний спосіб життя та підозрілі посилки на пошті.
Хлопець періодично отримував великі суми готівки. Коли провели розслідування, було встановлено, що юнак дуже часто працював саме в прикордонних районах. Російська імперія, як відомо, починалась за Збручем. Це здалось дуже підозрілим, тому Володимир Яхно опинився під прицілом контррозвідки.
Після однієї таємничої мандрівки до Парижа, Яхна молодшого було заарештовано. Під час обшуку помешкання молодика, знайшли листи, відбитки карт, рисунки, прилади для фотографування, значну кількість хімічних речовин та отрути. Докази було вилучено, а Яхно отримав підозру у співпраці з російською розвідкою.
Володимир був сином вищезгаданого добродія Яхна, родом зі Станиславова. Певний час знаходився у Перемишлі під слідством в’язниці. Дивним залишався той факт, що батько не згадав про нього в некролозі. Та і як взагалі такий достойний чоловік міг мати сина-зрадника?
Втім, в ті часи то була не рідкість. Між галичанами було багато москвофілів. Вони чекали з нетерпінням на царя-батюшку як визволителя з-під австрійського ярма. Саме серед таких фанатиків російська розвідка шукала собі нових агентів.
“Кур’єр” в жовтні того ж року опублікував на своїх сторінках сенсаційну новину – Володимир Яхно був звільнений та виправданий. Як виявилось, Яхна молодшого підставили. Наклеп на нього був справою рук пана Коляржевського, котрий працював писарем в тернопільському магістраті. Цей пан просто керувався жагою помсти. Втім, інформації про причину такого підлого вчинку на сторінках тижневика не було.
Іноземні “туристи”
Початок 20 століття у Станиславові ознаменувався і діяльністю Туристичної спілки, котра мала на меті привабити іноземців та їх капітал у розвиток туризму Прикарпаття. Місцева газета писала, що Туристична спілка – це гарні фінансові можливості для економіки Станіславівщини.
Створювались комфортні умови для подорожніх з інших країн, налагоджувались комунікації, завдяки чому, очкували приріст іноземних туристів до Галичини. Видавались альбоми та путівники, організувались вилазки в гори для ближчого ознайомлення з красою Бескидів.
Місцеві молодиці теж радісно потирали руки, адже бажання вигідно вийти заміж за багатого іноземця нікуди не щезало. Налагодження подібних туристичних зв’язків були на руку місцевих дам на виданні.
Шпигунам гріх було не скористатись з такої нагоди загубитись в натовпі туристів. Одному такому зайді пройти непоміченим, на щастя, не вдалось. В березні поліція арештувала чоловіка 36 років Алоїзія Броднера. Йому висунули підозру у шпигунстві на користь іноземних країн.
В чоловіка вилучили з-під плаща записи, котрі стосувались оборонних будівель монархії. Підозрюваний знімав плани будівель. Наступні допити встановили, що “турист” називав себе вже Мечиславом Кучмаєвським зі Сучави Південної Буковини. Шпигуна було передано у руки військовим.