Бельведер в старому місті забудували низькими облупленими хатами, в яких мешкали, переважно, жиди. Вечорами на вулицях збирались на роботу повії. Шикувались вони в самому серці Станиславова, де, власне, і була їх стометрівка. Друге за величиною місто Східної Галичини не дуже відставало у своєму кримінальному житті від Львова, пише yes-frankivsk.com.ua.
“Клуб жебраків”
З історій, які вдалось вичитати у старих газетах, письменник Юрій Винничук описав найцікавіші. Бельведерська була осередком злочинного світу Станиславова. Тут роїлися виламувачі сейфів (“касярі”), яких, до слова, поважали за майстерність в злочинному світі; шахраї-“наперстники”; продавці несправжнього золота та монет; ті, хто підміняв гроші на папір (“копертярі”); вламувачі до помешкань; перекупники краденого (“блатники” та “пасери”) та різноманітна дрібна “зараза” кримінального світу.
Мав станиславівський криміналітет і свої місця для зборів. Переважно, це був шинок Гріндлінгера, або популярна кнайпа “Клуб жебраків”. Ці заклади були обладнані додатковими бічними та задніми дверима, на випадок облави поліції. Зазвичай, тут було повно злодіїв та їх коханок-повій. Жінки, частенько, утримували своїх мужчин, поки ті “залягали на дно”. Був у закладі й своєрідний “фейс контроль”. Не пускали найнижчий злодійський шар “заразу” та жебраків, котрі не сплачували щомісячні внески до каси.
Станиславівські злодії мали навіть свій суд – “дінтойру”. Він міг видавати вирок на найкривавіші побоїща між злочинцями. Підставою було, переважно, те, що один зі злодюг міг здати товаришів поліції. “Сипати” – так це називалось між криміналітетами.
Майстер ножа Гоголь
Іще одна сторінка станиславівської кривавої дінтойри. В 1931 в старому місті орудував відомий злодій, авантюрист та майстер ножа Андрій Гоголь. Чоловік був ватажком банди злочинців та вирізнявся своєю жорстокістю.
Гоголь щось не поділив з королем кишенькових злодюг Р. Ейслером та сильно його побив. Поліція, попри усі зусилля, не змогла ліквідувати банду Гоголя. Втім, через рік, на Гоголя таки вийшли. Відлежувався він, як у класичному фільмі про гангстерів, у коханки вдома. Згодом, поліціянти вийшли на слід спільників Гоголя – Голинського та Жураковського, котрі ховались у лісі Загвіздя.
Майєр Гербер та Домарчук
В 30-х в Станиславові орудував ще один відомий крадій Гербер Майєр. Була підозра, що він здав злодія Кобилянського, котрий обікрав крамницю “Швайссер”. Кобилянський звернувся по допомогу до виламувача сейфів В. Домарчука, аби той за винагороду спробував вмовити Майєра відкликати свої покази поліції. Втім, злодій не погодився.
Домарчук боявся, що Майєр і його здасть, тому вирішив влаштувати засідку та розправитись зі зрадником. Чоловік перестрахувався та взяв вирок у злодійському суді. Опісля, заманив Майєра на Голуховську.
Домарчук націлив пістолета до грудей Майєра. Втім, той втік та зумів ухилитись від кулі. Домарчук догнав та добряче побив зрадника залізякою. А коли той втратив свідомість, вкрав 200 злотих та подався навтьоки.
Після того як Майєр оклигав, допоміг поліції вийти на слід Домарчука. В домі злодія знайшли цілий склад зброї, а сам злочинець, аби полегшити собі покарання, почав вдавати божевільного.
Місця для “стрілок” у Станиславові
Окрім Бельведера, Пасічна та Крихівці також були популярними місцями в місті серед злочинців. Точки для “стрілок” “забивали” там, де було багато народу. Тут злодії могли розчинитись в натовпі та не привертати до себе зайвої уваги. Злочинці обговорювали плани грабежів та отримували замовлення на “роботу”. Наприклад, найбільше їх можна було зустріти на пасажі Гартенбергів та у вестибюлі головного двірця.
Пан Винничук пригадував, що у 70-х тут теж було повно злодюг: у залі, в ресторані та на пероні. На них влаштовували засідки кагебісти в цивільному.
У злодіїв була добре налагоджена широка мережа із замовників, “пасерів” та “блатняків”. Вони вивчали територію, вказували на адресу, стояли “на чатах”, зносили крадене до криївки. Криївками слугували старі мури міста і цегельня на Зосиній Волі. Тут речі могли лежати по кілька тижнів, поки шум не стихав. Пасер, згодом, привозив награбоване додому, оцінював вартість та платив злодіям за роботу.
Цікаве про пасерів-перкупників
Перекупників, часто, називали “гієнами”. Певно, й того, що платили вони за свої “замовлення” мізерні гроші. Перекупники дуже рідко брали участь в злочинах. Хоча, у більшості випадків, самі ж були замовниками. Фаховий злодюга без пасера не міг обійтись.
Всі перекупники були євреями. Наприклад, брати Зільбери, Єгуда Теппер переховували в себе злодіїв Тшесньовського і Корнила. Зігмунд Гірш облаштував в себе вдома готель для злодіїв. Також, підбирав для них майбутніх жертв. А відомі злочинці євреї брати Мандель прикривали свої темні справи скуповуванням металолому.
Пасерами була й родина Шарферів. Стара пані Шарфер також скуповувала метал та торгувала краденим. Орудувати жінці помагала донька Жанетта. Дівчині симпатизували у злочинному світі, через вроду та жвавість. Сімейне діло припало до душі й малому Ісаку, учню шостого класу. Родина довший час займалась своїми темними справами. Поліція мала багато труднощів, поки їм вдалось “прикрити лавочку”.
При обшуку виявили, що сім’я Шарферів була фальшивомонетниками. В домі була майстерня, гіпсові форми для виливання монет, казан, де топили метал, композиції та запаси сплаву. Ринок Станіславова був повен монет з “фабрики” Шарферів.
Викрадачі сердець та касярі
Станиславівські злодюги могли отримати цінну інформацію не лише від перекупників, але й від падких на чоловічу красу жінок. Такими, часто, були служниці. Втім, щастило лише симпатичним та інтелігентним порушникам закону.
Йоняк Тадеуш обманом здобував серця наївних дівчат, засипав їх словами любові та виманював усю необхідну для себе інформацію. Одного разу, секретами поділилась служниця Сенчук Анна. Тоді злодій проник до будинку Карла Готфріда, де вона працювала, та викрав багато грошей. Захопившись справою, вкрав кілька в’язок ключів, які потім і стали причиною його викриття.
Елітою злочинного світу вважались виламувачі сейфів – “касярі”. Особливо голосними були справи Рибчинського та Борди. Рибчинський був міжнародним кримінальним авторитетом. Про нього знали не лише на Станіславівщині, але й у Відні та Празі.
Згодом, він знайшов собі друга Антона Борду – “Тоську”. Переховувались злочинці в Калуші, але мали багато “справ” у Станиславові. Замовники вивчали для злодіїв територію та підказували зручний для злому сейфу час.
Найгучнішою справою чоловіків був грабунок сейфа на фабриці шкір Марошеса. Після кропіткої роботи поліції, на них вийшли під час справи в бюро філії Калуської броварні. Поліція влаштувала погоню за втікачами. Тоді було поранено і затримано Рибчинського. Борда ж якийсь час переховувався. Втім, його зловили небайдужі перехожі та закидали камінням.
Вистежуючи Петруся
Королем грабунків, по праву, називався Петро Кобилянський. “Красунчик Петрусь” грабував спочатку у Варшаві, а потім вже й у Станиславові. Молодик надавав перевагу великим справам: банкам, торговельним фірмам. Любив Петрусь жінок, а жінки любили його щедрі грошові дарунки.
Був ще тим злочинцем-вигадником. Поліція довго не могла спіймати Кобилянського, бо той, після справи, подовгу “залягав на дно”. Не гребував Петрусь заграванням з поліціянтами. Спочатку, пускав чутки, що в певному місці він планує грабунок. Коли шум стихав, – провертав свої злодійські справи.
Поліції потрібен був якийсь час, щоб вивчити Кобилянського та піймати. Сталось це під час пограбування фірми “Ruch-Promet” на Смольки, 7. В той момент Петрусь якраз розрізав сейф. На суді весною 1933 Кобилянському далі 7 років тюрми.