Комуністична партія Західної України (до 1923 Комуністична партія Східної Галичини). Це була ліва партія, яку створили у 1919 на з’їзді у Станиславові. КПЗУ розпустив Комуністичний інтернаціонал – міжнародна організація комуністичних партій, яка керувалась Кремлем та належала до іноземного відділу НКВС, пише yes-frankivsk.com.ua.
КПЗУ
Комунізм можна трактувати по-різному. І це стало зрозуміло, коли на Галичині почав зароджуватись однойменний рух. Далеко не всі, хто називав себе комуністами та гордо ніс червоний прапор, мав щось спільне з Москвою. Багато таких галицьких комуністів, справді, хотіли вибороти соціальні та національні права, зокрема, для прикарпатців.
На жаль, комунізм у поневоленій країні – це точно не однозначне та просте поняття. Українці, натхненні ідеєю, були відверто обмануті та втягнуті в цинічні ігри Москви. Прихильників комуністичних ідей було використано, принижено, а багатьох, навіть вбито. КПЗУ – це історія про людей, котрі щиро вірили, що Радянська Україна буде стояти на одному рівні з іншими країнами. Втім, залишились коло розбитого корита.
Багато членів КПЗУ не дожили до своєї старості. Про їх смерті чи заслання живі учасники партії, переважно, не знали та продовжували відстоювати власні комуністичні ідеї. Вони яро воювали зі своїми ідейними суперниками.
Попередниця КПЗУ КПСГ була заснована в Галичині 1915 року посланцями з української Наддніпрянщини та членами партії боротьбистів (українська комуністична партія). Проіснувала нелегально до 1918 року. КПЗУ діяла до 1923.
Невелика група лівих соціал-демократів об’єдналась під керівництвом Осипа Крілика (Васильківа), Романа Роздольського та Романа Турянського. У 1918 вони називали себе інтернаціональними революційними соціал-демократами. Втім, на таємних зборах обговорювали можливість стати опозицією для ЗУНР. Та дійшли до висновку, що це недоречно в час польсько-української війни.
В 1919, в Станиславові відбулась конференція комуністичних груп Галичини. Так, на базі інтернаціональної революційної була створена Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ). Першим секретарем став колишній боротьбист Карл Саврич (Максимович).
До 1920 партія була обласною організацією більшовиків України та підпорядковувалась Галицькому організаційному комітету КП(б) – Галоркому. Також партія мала представників в Комінтерні. При Галицькій Соціалістичній Радянській Республіці, компартія у 1920 вийшла з підпілля та перетворилась в Комуністичну партію Галичини.
Все неоднозначно
Серед визначних представників ліворадикального руху можна відзначити Романа Роздольського. У 20-х він брав активну участь у створенні та діяльності КПЗУ. Коли настав розкол, Роздольський зайняв сторону більшості, яка боролись за незалежність комуністичної партії від радянської влади. Після 1939, чоловік став одночасно ворогом для сталінського та нацистського режимів. Згодом, відбував покарання в концтаборі Освенцим.
Коли існувала Галицька Соціалістична Радянська Республіка (1920), комуністична партія Східної Галичини вийшла з підпілля та стала діяти як комуністична партія Галичини. В час окупації Польщею, КП(б)У уклала договір з Комуністичною робітничою польською партією (КРПП). Ця угода зазначала, що КПСГ повинна була стати частиною КРПП. На це погоджувались не всі учасники партії. Почався розкол.
Половина хотіла належати до польських комуністів, а інша, під керівництвом О. Крілика (Василькового), боролась за те, аби діяти самостійно. Вони називали себе “васильківцями”. В 1923 Галичину було визнано частиною Польщі. “Васильківці” погодились приєднатись до КРПП як її автономна частина. Згодом, КПСГ перейменували на КПЗУ.
КПЗУ стала основною частиною КРПП. Зважаючи на це, КПЗУ проводила власні з’їзди у 1925, 1928, 1934 роках. Окрім українців, до складу входили також євреї та поляки Західної України. Частина КПЗУ, яку складали польські робітники та інтелігенція, відстоювали інтереси загальнопольської революції та хотіли об’єднатись з КРПП.
КПЗУ, попри підпільну діяльність, впливала й на Українську соціал-демократичну партію та селянсько-робітниче об’єднання України (Сельроб). Так учасники партії могли брати участь у виборах та мали своїх послів у Сеймі. КПЗУ діяла спільно з Комуністичною спілкою молоді Західної України, допомагала революціонерам, видавала свої часописи.
Попри таку широку автономію в складі КРПП, не все було так очевидно. Наприклад, реальне керівництво партією організовували уповноважені члени політбюро ЦК КП(б)У. Але на цьому ніде не наголошувалось.
Розкол
У 1927 році керівники КПЗУ виступили проти страти наркома освіти УСРР О. Шумського. Його звинувачували у націоналізмі. В той час, в партії відділилась група комуністів під керівництвом О. Турянського та І. Василькового, які стояли на незалежній позиції від ЦК КП(б)У. Польські комуністи та радянське керівництво вирішили “втихомирити” бунтівників та замінити їх. Але західноукраїнські комуністи відмовились засудити Шумського.
Лівий рух не влаштовував уряд СРСР, який чекав слухняної поведінки КПЗУ. Замість М. Лебединця було призначено Ю. Коцюбинського. Останній активно працював, аби подолати ненависний націоналізм в КПЗУ та Сельробі. Попри скарги учасників КПЗУ, радянська влада розглядала усі можливі варіанти, аби подати національні питання як антикомуністичні.
КПЗУ розділилась на тих, хто був на боці Шумського, та його противників на чолі з Кагановичем. Генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинувачував керівництво КПЗУ у зраді. На кону стояло національне питання, або приєднання до партії. КПЗУ-більшість (“васильківці”) почала протистояння з представниками СРСР (прихильники Кагановича) за Сельроб. Внаслідок цього, робітнице об’єднання розділилось. Попри це, Сельроб залишив за собою достатній вплив.
Польський уряд не схвалював такий розвиток подій. Один з одним відбувались суди та заборона діяльності партії. В 1932 польська влада застосувала репресії проти лівих сил, бо бачила в них загрозу своїй державі. Парламентська демократія трансформувалась в авторитаризм. Це посилювало тиск на населення.
Занепад
Коли почалась колективізація, репресії та Голодомор 1932-1933 років, ті, хто були за радянський союз, почали відвертатись від комуністів. Національно налаштовані учасники виходили з партії. В 1933 керівників КПЗУ М. Заячківського та Г. Іваненка викликали в СРСР. Там радянське керівництво підробило документи по справі “Української військової організації”. Керівників було вбито.
Також масовим репресіям підлягали учасники КПЗУ, які були на радянській території. Проводились акції від влади з відловлювання галичан. З 4300 учасників КПЗУ, стало 2600. Тих, хто “молився” на Москву, влада не чіпала. КПЗУ поступово перетворювалось на тоталітарну партію. Вона не допускала жодного спротиву владі та боролась з іншими силами. Соціал-демократів називали соціал-фашистами. Поняття демократії всередині КПЗУ стало ілюзією.
КПЗУ почала боротись з українськими партіями та вийшла за межі національного руху. Це вже було знаряддя в руках Сталіна на Західній Україні. Так, у 1938 радянська влада ухвалила рішення розпустити КРПП, а заодно й КПЗУ. Було висунуто звинувачення у тому, що владу в партіях захопили фашисти. Практично всі члени КПЗУ, котрі були на території СРСР, стали жертвами репресій.
Так звана “романтика” українського комунізму перетворилась в уявну. Її ідеологи планово знищувались німецькими, польськими та російськими кулями, розвіювались вітрами історії. У сучасному бачення КПЗУ – це просто примара. Її реалізація з демократичними поглядами не мала шансу на тривале існування. Неможливо бути партією ліворадикальною українською та проросійською водночас.