У час революції в Україні та становлення ЗУНР, Станиславів мав особливе значення. У 1918-1919 роках місто було тимчасовою столицею Західноукраїнської держави. Містяни на сторінках історії постають як свідомі, патріотичні, національно солідарні та згуртовані у своїх прагненнях до соборності українці. Про те, як відбувалась революція на теренах Станиславова – далі на yes-frankivsk.com.ua.
ЗУНР
У 1918 активізувався національно-визвольний рух в Австро-Угорщині. Українці створили Центральний військовий комітет, аби готуватись до збройного конфлікту. В кінці жовтня імперії залишалось існувати кілька днів. Тоді у Львові провели велике зібрання. На ньому були присутні єпископи, депутати парламенту та сеймів міст Східної Галичини, Буковини та ін.
Учасники хотіли, аби західні землі України залишались під керівництвом Відня. 18 жовтня створили Українську Національну Раду під керівництвом Є. Петрушевича. Наступного дня було проголошено Українську державу на Східній Галичині, північній Буковині та Закарпатті.
В той час польські політики робили все можливе, аби відновилась Річ Посполита. Так було створено польську ліквідаційну комісію. 1 листопада, у Львові, спільно з військовими, вона планувала захопити крайову владу. Але події розгортались явно не за польським планом.
Вночі, 1 листопада озброєні українці у складі австрійської армії взяли під свій контроль управління провінцією, командний штаб, сейм, центр Львова, вокзал, пошту, поліційні та армійські казарми. Війська Австро-Угорщини спокійно здавали зброю. А на ранок 1 листопада над львівською ратушею вже майорів український прапор.
Так УНРада, після передачі їй влади, самопроголосила себе найвищим керівним органом України. Втім, по Львову почали діяти поодинокі опорні пункти оборони для польських добровольців. 1-2 листопада 1918 українські війська зробили переворот у Станиславові, Золочеві, Коломиї, Теребовлі, Жовкві та ін.
9 листопада було проголошено Тимчасовий державний секретаріат під керівництвом К. Левицького. За 4 дні, УНР прийняла Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель. Так утворилась ЗУНР на території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Влада ухвалила державний герб та синьо-жовтий прапор, прийняла закон Про створення регулярної галицької армії.
Революційний Станиславів
На жаль, 11 листопада військові України залишили Перемишль, що відкрило дорогу для наступу польських військ на Львів. За кілька днів, румунські солдати взяли під свій контроль Північну Буковину та змусили ЗУНР, під тиском, відступити зі Львова. Вона осіла в Тернополі, а тоді, на довший час, в Станиславові. Взимку було проголошено злуку ЗУНР та УНР.
Протягом 1918, на вулицях Станиславова, відбувались масові заходи підтримки самостійності української держави. Людей було, справді, багато. Виступи галичан дуже підтримували позиції українських депутатів в австро-угорському парламенті.
Є. Петрушевич, К. Левицький, С. Вітик виголошували свої промови про те, що Україна тримає курс аж ніяк не до Варшави, а до Києва. Східні галичани не хочуть, щоб їх, проти волі, приєднували до Польщі. У процесах державотворення прикарпатці займали активне місце. А 1918 зробив Станиславів одним із вагомих повітових центрів на сході Галичини.
Станиславівські політичні діячі були активними учасниками жовтневих подій 1918 року, що передували створенню УНРади. До ЗУНР входили численні патріоти з міста та околиць: доктор Лев Бачинський, єпископ Григорій Хомишин, Мартин Королюк, професор Гнат Павлюх та ін.
Восени в Станиславові проводились віча. Головним посилання було те, що Східна Галичина повинна стати частиною незалежної України. Міське віче стало вагомою подією в часи Української національної революції 1917-1921. Тоді свідомі українці активно боролись, аби жити в незалежній державі.
Акт українського державотворення на Галичині посів своє значуще місце серед таких важливих документів як Конституція УНР, чотири універсали Української Центральної Ради та Маніфест УНР 18-19 жовтня 1918 року про створення ЗУНР у Львові. Ці документи лягли в основу Декларації про суверенітет України 1990 року, Акту проголошення незалежності 1991 та Конституції України 1996.
Маніфест станиславівців
Містяни не могли залишатись осторонь визвольної боротьби. Втім, українці, по національному складу, були третіми в місті після євреїв та поляків. Багатонаціональний склад відігравав своє значення також і в самоврядуванні Станиславова, який незадовго повинен був стати тимчасовою столицею ЗУНР.
В березні 1918 в місті відбулась грандіозна хода на честь УНР та підписання Берестейського мирного договору. Така масова подія сталась вперше у житті міста. Людей з усіх околиць назбиралось близько 50 тис.
Така велелюдність лише скріплювала присутніх в єдиному бажанні жити у вільній Україні. Можна було побачити не лише молодь, жінок, мужніх чоловіків, вояків, а й стареньких патріотів. Люди тримали транспаранти, які оголошували про те, що нарешті встала Воля, а всі повинні єднатись під український прапор.
Ще однією масовою подією в Станиславові було віче 22 вересня. Його основна мета полягала в утворенні окремого коронного краю та об’єднанні українських земель в одну державу. Також містян обурювало, що усі жертви станиславівців перед війною та під час неї було знівельовано. Натомість люди отримували тільки нерівні права на виборах та нові способи пригноблення. Містяни активно відстоювали своє небажання ставати частиною Польщі.
20 жовтня доктор Лев Бачинський зібрав громаду, аби оголосити, що Станиславів вже став частиною вільної України. Формально, передача влади не відбулась, а Галичина так і не мала підтвердженого статусу. Поляки, звичайно, вважали її своєю з 19 ст. Так, в Кракові створили Ліквідаційну комісію, котра мала захопити владу у Львові.
31 жовтня у Станиславові українці вже захопили пошту, вокзал, казарми військових, ратушу та банки.
Листопадовий зрив
З розповідей очевидця Теодора Баб’яка, вночі на 1 листопада 1918, його покликав старшина та дав нові вказівки. Баб’як повинен був запам’ятати, де в казармі були українці, а де чужинці. Під час сну, своїх треба було побудити так, аби не прокинулись інші, зібрати на площі для наступних вказівок. Вояки отримали наказ розійтись містом, контролювати порядок на вулицях та в установах.
О другій годині ночі на будинку двірця вже майорів український прапор. Так станиславівці випередили поляків, котрі хотіли захопити владу у свої руки 3 листопада.
Львівська газета писала, що в Станиславові дуже спокійно відбулось перебирання влади. Місцевий староста Завістовський передав правління без спротиву, бо вважав, що українці мають повне право керувати на власній землі. Українській військові діяли дуже грамотно, завдяки чому, в Станиславові панував ідеальний порядок. До місцевої влади належали: К. Кульчицький, Л. Бачинський, П. Чайківський, І. Мирон, В. Янович та ін. Також до управи міста входили євреї, поляки та німець.
2 листопада до Станиславова прибула польська делегація, аби організувати свою поліцію. На це отримала відмову. Єврейська делегація хотіла власний легіон та повернулась також ні з чим Також в місті відбувалась мобілізація до армії українців у віці 20-30 років.
В Станиславові був строгий порядок, зміцнювалась армія, обліковувалась зброя, ввели надзвичайний стан. Також в листопаді відновило свою діяльність товариство міщан “Руська хата”, яке перейменували в “Українську хату”. Активно діяла “Молода громада”.
Вкінці 1918 Станиславів вибрали як тимчасовий осідок центральної влади ЗУНР. Це сталось завдяки тому, що місто було економічно розвиненим та вигідно розташованим повітовим центром. Станиславів набув явного українського характеру. По місту ходили солдати, а люди гарячково спішили у власних справах. Всі намагались долучитись до створення української незалежної держави.