Як зазначив історик Ігор Андрухів, Друга світова, хоч і залишилась давно позаду, має багато недосліджених сторінок. Вони стосуються також початку воєнних дій на території певних областей України. Сюди належить Станиславів та регіон, пише yes-frankivsk.com.ua. У своєму дослідженні історик з Франківщини ставив собі за мету прослідкувати, як відбувалась оборона міста, мобілізація, діяльність органів, а також ОУН.
Оборона Станиславова
22 червня 1941 року радянські війська завдали сильного артилерійського удару противнику. На противагу, німці провели бомбардування ліній зв’язку, військовий аеродромів, залізничних станцій. Тоді знищили 180 із 485 літаків нових моделей, пише http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/32393/00-Title.pdf?sequence=1. Зазнали ударів аеродроми Станиславова, Галича, Снятина, Калуша, Гніздця та ін. Саме там знаходились дислокації радянських військ. Наприклад, на Калуш скинули 50 бомб, що спричинило смерть одинадцяти містян та нанесло поранення вісімдесяти особам.
Гідний відпір в ті дні давали літаки-винищувачі під командуванням майора Коробкова, котрий знаходився в Станиславові та Бовшеві. Він мав у своєму розпорядженні 66 винищувачів. Ними керували 48 досвічених пілотів. Наступного дня, наліт німців знищив 36 з них. З радянських джерел стало відомо, що з 22 по 26 червня льотчики з частини, що була в Станиславові, знищили 19 ворожих літаків та взяли в полон 4 німецьких пілотів, а загалом – 12.
Також відзначились зенітники О. Муравйова, котрі здійснювали прикриття повітряного простору та збивали ворожі літаки. Загалом, крім бомбардувань, до 30 червня в Станиславівській області інших бойових дій не проводилось. Військові частини та прикордонні війська НКВС обороняли також 500 км прикордонної лінії з Румунією та Угорщиною від Дрогобича до Хотина.
Реорганізація армії в 1940 так і не завершилась. Це призвело до того, що замість, практично, 15 тис. солдатів, було лише 8792. Щодо техніки, то вона на 80% була застарілою. Основні сили радянської армії були скеровані в Станиславівський та Чернівецький регіони.
12 армія знаходилась в Станиславові. 22 червня отримали наказ підняти війська та зайняти позиції, згідно з планом. Польові війська ж мали заборону висуватись до кордону. Вперше, німці спробували прорвати оборону 24 червня. Попри великі втрати, їм це вдалось на хотинському та сторожинецькому напрямках. Втім, німці таки були розбиті й відкинуті на початкові позиції. Деякі радянські війська повернулись на кордон і залишались там до 29 червня.
Мобілізація
В той час також відбувалась мобілізація, народжених в 1905-1918 роках. Була проведена велика агітаційна кампанія. Першими до армії йшли комуністи та комсомольці, – це 600 резервістів. Одного дня, дівчина Ганна прийшла до Галицького військкомату та зголосилась до війська. Її записали до медичної частини Червоної армії. Схожий випадок відбувся і з поляком зі Станиславова, котрий також добровільно пішов воювати. Статті в місцевих газетах такого характеру також були частиною агітації.
На ділі, призовна компанія на Заході країни була зірвана. До військкоматів прийшли близько 50% військовозобов’язаних. Велика частина тих чоловіків, що отримали зброю, подавались до підпілля ОУН. Більшість резервістів не з’явилась і в Станиславівській області. Пояснення було досить очевидним – соціалістичні перетворення та масові арешти підпільників, агітація до відродження Української держави.
ОУН
ОУН заручились допомогою Німеччини, котра обіцяла повстанцям підтримку у відродженні державності. У дослідницькій роботі Ігоря Андрухіва зазначається, що з кінця вересня 1939 до червня 1941 на Заході України арештували 79 тис. людей. З них майже 65 тис. засудили за контрреволюційну діяльність.
Також протягом лютого, квітня, червня 1940 та травня 1941 вислали 78 тис. сімей повстанців ОУН. Попри такі звірства, на Заході країни діяло 3,3 тис. станиць підпілля. Близько 20 тис. були готові йти в наступ проти червоноармійців. З тієї кількості, 400 станиць та більше як тисячу повстанців знаходились на Станиславівщині.
За наказом командування ОУН, з 1 по 10 травня 1941 в кожній області був назначений свій уряд. До 20 травня такі дії були проведені також в районах, містах та селах. Так, серед громадян Станиславівщини тільки проросійські були готові добровільно йти воювати за Червону армію.
Тоді ж багато призовників спіткала недобра доля. Колона рекрутів з 4 тис. осіб прибула на переправу через Дністер. За наказом, вони повинні були роздягтись та переплисти річку, зберігши при цьому мундир, який тримали на голові. Багато хто топився. Самі ж червоноармійські старшини перепливали на поромі. Галичани, хто вижив, намагався тієї ж ночі втекти. Зі спогадів очевидців, тоді з річки виловили 70 тіл.
Один рекрут, якому вдалось втекти, розповідав, як радянський полковник наказав цілому полку зупинитись під лісом, поблизу Тлумача. Віддав наказ українцям виступити вперед. Мовляв, вони підуть додому. Натомість по 600 українцях відкрили вогонь. Більша частина – загинули.
Наступ продовжується
26 червня німецькі війська були вже під Дубно. Смуга оборони червоноармійців скоротилась у два рази. Найважчі бої були під Перемишлем та Дрогобичем. Підкріплення радянської армії дозволило стримати наступ у напрямку Самбір-Дрогобич-Борислав. Найзапекліші бої були з 26 по 29 червня.
30 червня червоноармійці покинули Львів, Тернопіль, Старий Самбір, Біберку, Стрий та ін. Оборона була вже по лінії Раковець-Роздол-Жидачів та Стрий-Тухля. До 9 липня, за наказом, Червона армія повинна була перейти на позиції по лінії Чортків-Коломия-Берегомет. Німці ж заручились підтримкою угорців, аби стримати перехід Червоної армії на нові позиції.
1 липня відбувались бої на Станиславівщині. Також мужньо боролись бійці Коломийської прикордонної комендатури. Бійці з Надвірнянщини стримували наступ двох батальйонів німців. Майже всі тоді загинули. 2 липня евакуйовували командування та партійний апарат, що знаходився в Станиславові. Вже 3 липня, там осіли угорці. Мадяри тоді керували майже всією територією Станиславівщини.
Відступ червоноармійців
Червоноармійці, коли відступали, не гребували зайвий раз нагадувати, якими нелюдами були. Ті військові, які відступали 1 липня, вивозили зі собою всіх в’язнів. Підірвали залізничний двірець та ремонтні майстерні. У Тисмениці “визволителі” грабували крамниці та активно заохочували містян також красти народне добро. В місті залишили купу сміття та розгромлених магазинів.
У Городенківському районі більшовики вбили двох свідомих українців, одного 14-літнього юнака та замордували у П’ядницькому лісі сім осіб. В с. Виноград вбили отця Клецана. Ще 4 селян по-звірськи катували, поки ті в страшних муках не померли. Коли відступали з Городенки, намовляли людей грабувати крамниці. А коли мешканці направлялись до магазинів, відкривали по них вогонь.
Та найбільші звірства відбувались у Станиславівській тюрмі. Там, 24 червня, тривали розстріли. В основному, то були люди з околиць Станиславова. Посеред двору вирили велику яму, яку забили пакунками з передачами. А про тисячі вбитих свідчила велика гора закривавленого одягу ув’язнених. У дворі були ями з убитими, а в підвалі тюрми – три кімнати, по стелю забиті трупами.
В кінці 1941, в урочищі “Буковина”, коло Надвірної, знайшли 4 могили. Звідти дістали 85 тіл 20-35 років. В “Дем’яновому Лазу”, що на Станиславівщині, в липні 1941, також знайшли могили. Втім, їх розкопали аж 1989 року та виявили 524 рештки тіл. Згідно з документами, у тюрмі Станиславова було вбито та замордовано 2500 невинних людей.