З початком Першої світової, на Східній Галичині точились запеклі бої та російські окупаційні заходи. Втягнутим у круговерті подій був і Станиславів. Франківський науковець Сергій Адамович у своїй праці зазначав, наскільки сильно змінилось місто та його мешканці. Місцеві монахині, в ті буремні дні, описували містян як смертельно пригноблених. Вони збирали свої невеличкі пожитки та спішили кудись. А куди – ніхто не знав, пише yes-frankivsk.com.ua.
Початок війни у місті
У праці “Життя та перетворення у Станиславові в час Першої світової війни” автор говорить, що це була остання з воєн, яка велась між військовими, а не фанатичними диктаторами. Вже у Другій світовій на методи ведення військових дій було байдуже. Станиславівці переживали значні трансформації побуту та свідомості, а в місті було досить багато вояків.
Станиславів готували як передовий евакуаційний пункт. З 19 липня 1914 почалась мобілізація. У місті були 197 членів польських стрілецьких товариств. Пластуни зі Станиславівської гімназії також ставали мужніми старшинами австро-угорської армії та українських січових стрільців. Тому в серпні 1914 терени міста були надійно захищені.
Окупація Станиславова росіянами відбувалась три рази: 3.09.1914 – 20.02.1915; 04.03.1915 – 08.06.1915; 11.08.1916 – 2407.1917.
В Станиславові, з початком Першої світової, почав діяти Комітет допомоги пораненим та хворим українським воякам. Ним керували: Левицька О., Ціпановська О., отець Лициняк В.
Війна відкривала очі станиславівцям на Російську імперію. Особливо сильно страждали ті, хто вірили, що росіяни врятують галичан, адже ми – один народ. Містяни потерпали, з одного боку, від австрійців, а з іншого – від совітів. Спочатку їх звинувачували у шпигунстві на користь Російської імперії. Багатьох українців тоді заарештували. Без особливого жалю, страчували “шпигунів”, на яких були доноси. В Станиславові було заарештовано 24 громадяни.
З іншої сторони, Російська імперія з 1914 по 1917 активно працювала у Східній Галичині над окупацією. Всі злочини військових наочно демонстрували, що росіяни – це інша нація, а ми ніколи братами не були.
Прихід росіян
Прихід росіян на Східну Галичину й у Станиславів ознаменував початок злочинної та корумпованої влади. Окупаційні сили привозили зі собою недалеких, малоосвідчених та ласих до наживи чиновників. В 1915 почали з’являтись листи до губернаторів про те, що керівники повітів арештовують та утримують осіб, без доказів у злочині та необхідної документації.
Російські солдати теж мали відповідну славу. В наказі по гарнізону Станиславова було вказано, що військові нижніх чинів, без дозволу, виходили з частин вночі. Вони поводилися негідно, стукали у вікна містян та псували приміщення. Також червоноармійці брали у борг продукти чи речі й, звісно, не повертали за них платні.
Містяни мусили пристосовуватись до умов воєнного часу та нової російської влади. Станиславівські чиновники, котрі були, в більшості, росіянами та місцеві москвофіли трудились, аби створювались відповідні умови для входження Станиславівщини до Російської імперії. А також докладали зусиль до воєнної перемоги країн Антанти.
Нові умови життя в окупації
У вересні 1914 по всьому місту були розвішані постанови коменданта. У них були вказані нові умови, в яких повинні були жити містяни. Наприклад, заборонялись грабежі чи мародерства. За них могло слідувати навіть покарання смертю. Звичайно, особливий наголос був на відношенні з повагою до влади та російського війська. Загалом, всі повинні були займатись звичними робочими справами.
Згодом, Тернопільський губернатор видав ще одну постанову. Згідно з нею, всі мешканці добровільно повинні були здати зброю. За непослух – три місяці тюрми, або штраф – 3 тис. рублів. За добровільну здачу видавали незначні грошові нагороди. В жовтні окупаційна влада оголосила, що здача в полон австрійських дезертирів дасть їм шанс на помилування.
Для жителів Станиславівщини вводились нові російські традиційні свята. Наприклад, 14 жовтня – День народження матері імператора, 19 квітня – іменини імператриці, 16 грудня – іменини імператора та ін. До цих днів були прилучені паради, богослужіння. Люди примусово вивішували на будинках російські прапори. Навіть святкові ілюмінації робили. Для цього містяни запалювали свічки у вікнах будинків.
Окрім цього, станиславівці були змушені жити серед руїн. Особливо багато їх було в центрі міста. Міська ратуша могла кожної миті розвалитись. Найбільше постраждали: вул. Карпінського (Галицька), Костюшка (Сотника Мартинця), а майдан Ф. Йосифа взагалі зник з лиця Станиславова.
Також містян дискримінували за національністю. Особливо, в період 1914-1915 років. Страждали німці та євреї. Так, за кілька місяців арештували 1200 осіб, а близько 600 людей відправили на заслання до Російської імперії. Не оминула лиха доля і 34 священників греко-католицької церкви. За словами окупаційної влади, євреї не заслуговували, аби їм довіряли.
За наказом загарбників, в Станиславові всі таблички єврейською та німецькою мовою знищувались. Натомість вивішували надписи на російській чи польській мові. Був випадок, за словами Адамовича, коли росіяни знищили погруддя Шевченка на сучасній будівлі Просвіти.
Криза
Війна сильно вдарила по економічному становищі Станиславова та околиць. Деякі люди взагалі опинялись на порозі голоду. Діяли обмеження на певні продукти, а на інші – взагалі був дефіцит. Вже в травні 1915 російський намісник Галичини видав указ зі забороною продавати м’ясо та страви з нього щовівторка та щоп’ятниці.
В серпні видали розпорядження щодо складу, ваги, розмірів хлібобулочних виробів. Наприклад, хліб мав важити не більше 280 г, а булочки – 35 г. В листопаді 1915 в Станиславові почали діяти карточки на хліб та муку. Хто перебував в місті понад 24 години, повинен був отримати відповідний дозвіл.
В лютому 1916 ввели обмеження на кількість буханок хліба. Для робітників – 300 г на одного, а для їх родичів – 200 г. Магістрат навіть назначив своїх продавців цукру, аби ніхто не спекулював чи не приховував запаси цього продукту. Також були обмеження на вартість нафти.
Економічне становище на Станиславівщині не покращувалось, тому вводили обмеження далі. В кафе не можна було продавати молоко та вироби з нього. Діяли також карточки на цукор. А торговці та господарі, що вирощували картоплю, повинні були звітувати про їх кількість.
На кінець 1916, близько 10,5 тис. містян потребували допомоги. Серед них майже 2 тис. були інтелігенцією.
Побут та дозвілля
Попри всі труднощі воєнного часу та окупації, громадяни продовжували працювати, вчитись та здобувати освіту. У Станиславові діяли магазини, кав’ярні та ресторани. Деякі заклади мали дозвіл працювати, навіть, до 4:00. Втім, заборонялось продавати чи частувати солдат спиртним. Але цю заборону торговці, періодично, порушували.
Також окупаційна влада оголосила, що релігійні та громадянські свободи містян будуть захищені, внаслідок відповідного ставлення до військових. Те саме стосувалось прав громадян на торгівлю та інші промисли. Також в околицях Станиславова процвітала проституція. Такі випадки фіксували в ресторанах, кав’ярнях та кінотеатрах Княгинина, Микитинців та на Пасічній.
Згідно зі звітами, практично вся торгівля в Станиславові належала євреям. В місті діяли: ватний, дріжджовий, горілчаний, пивоварний та завод з виробництва кошиків. А також цегельні, шкіряні та нафтоочисні підприємства. В 1916 влада дала дозвіл на прокладання каналізаційних труб між вулицями Сапіжинського та Собеського.
Освітні заклади також притерпіли зміни. Станиславівську вищу школу віддали під шпиталь в серпні 1914. Те ж саме зробили зі всіма школами окупованої Галичини. Матеріально-технічна база знищувалась. У грудні 1914 закрили Українську державну гімназію. Директора Сабата М. та професора Дем’янчука І., як військових заручників, вивезли до Львова.
Лише з приходом австрійської влади у вересні-жовтні 1915 потроху відроджувалась освіта в місті та регіоні. Повноцінно цей процес розпочався по завершенні третьої окупації Російською імперією в 1917.