В Станиславові після Другої світової був розміщений штаб 38 російської армії з двадцятьма частинами, військовий кінотеатр “Патріот”, аеродром та Будинок офіцерів. Мілітарні утворення закрили місто для сторонніх та іноземців. Владу не надто цікавив розвиток міста, оскільки воно виступало одним з промислових придатків Радянського Союзу, пише yes-frankivsk.com.ua.
Наприкінці війни
Хоч воєнні дії вже не проводились, контроль та дисципліна зберігались. Наприклад, мешканці Станиславова щовечора несли варту. Залучали всіх, окрім вагітних та мам дітей до двох років.
Восени 1944 заговорило радіо. Годину на день можна було слухати останні новини та громадсько-політичні, літературні програми. Восени знову почав працювати Станиславський обласний банк.
Наприкінці війни по Станиславову ще їздили коні. Головним завданням було заборонити гужовому та вантажному транспорту пересуватись центром міста. Коло ратуші був базар. Влада докладала зусиль, аби його перенести. Була видана спеціальна постанова, котра забороняла вести торгівлю та ставити там тварин. Усіх селян, що прибували на конях на ринок, переміщали на вул. П’ястів (Пулюя).
Влада також змушувала містян реєструвати гужовий транспорт. Це стосувалось і велосипедів, що в наші дні здається дивиною. Можливо, в ті роки була більша ймовірність, що крадія двоколісного впіймають.
В 1945 провели роботу над відновленням залізничного вокзалу. Його відремонтували, бо “з нетерпінням” чекали на приїзд визволителів.
Туризм в Станиславові
З мандрівниками в місті було туго. В Станиславові працював готель “Київ”. Гості закладу, на жаль, особливого комфорту не відчували. Бракувало ковдр та нормальних матраців. Опалення теж бажало кращого. За добу проживання потрібно було заплатити до 10 карбованців. Для порівняння, такою була вартість технічного огляду мотоцикла чи трактора. Крім того, проблеми з водою в готелю теж були, бо з’являлась вона там дуже рідко.
Міська лазня працювала так-сяк. Потрібно було постаратись, аби мати можливість там помитись. Лазня здебільшого була зачинена. Щастило тим, хто мав знайомих в “башниці”. Ходили такі чутки, що помитись в лазні можна було лише тоді, коли замовиш за окрему платню в працівника масаж.
Чисте місто
На початку 1945 в Станиславові активно взялись за прибирання міста. Робота була серйозною. Влада оголосила місяць чистоти. Містяни займались впорядкуванням вулиць після війни. Всіх залучали до чищення дворів і парків від уламків будівель, техніки та іншого сміття. Була видана постанова про дотримання санітарного стану.
Весною боротьба за чистоту поглинула всіх містян. Найчистішою вважалась Грюнвальдська. Двірники й жителі домоуправлінь спільно займались наведенням порядків. Доходило навіть до своєрідного змагання між мешканцями. Принаймні, така інформація ширилась місцевою пресою тих часів.
Згодом, почала діяти постанова по дотриманню правил вчасного прибирання вулиць та Станиславського благоустрою. Обов’язковим було впорядкувати фасад коло свого будинку, встановити урну для сміття, чистити бруківку, тротуари від льоду та бруду. Також активно займались оновленням табличок з назвами вулиць, номерів будинків.
Контроль за дітьми
В 1945 намагались відкрити Палац піонерів. Та справа чогось ніяк не просувались. Міська рада два рази ухвалювала рішення про відкриття Палацу, виділяла будинки, призначала директорів, але заклад так і не відкрився.
Втім, контроль за дітьми був. Влада видала постанову про те, як мають себе вести юні громадяни в громадських місцях. Кому не виповнилось 16, не могли без родичів ходити в театри, кіно та на інші заходи в будні, окрім вихідних, свят та канікул. Не можна було гуляти й після 20:00. Дітям забороняли їздити на ковзанах та санках по вулицях Станиславова, тротуарах та площах міста.
На річницю Листопадової революції у всіх станиславських дітей було свято – кондитерська отримала замовлення на тонну солодких виробів та святкових дарунків для них.
Індустріалізація та військові
Станиславів за радянських часів нагадував мілітарне містечко. Аеродром, який зараз використовують для пасажирських літаків, створювали для винищувачів. Втім, присутність військових можна було розцінювати по-різному. З одного боку, вони мали хорошу зарплатню, жили зі сім’ями та мали можливість робити покупки на місцевому ринку. Тобто, економічна ситуація покращувалась, росла платоспроможність.
Станиславів був ще одним придатком великого Союзу з промисловими можливостями. Комуністична ідеологія, швидка індустріалізація, перерозподіл економічних та фінансових процесів Москвою стали поштовхом до забудовування міста однаковими типовими будівлями.
Совіти зосереджували увагу на промисловому розвитку міста. Через велику кількість заводів, виникала потреба у будівництві житла для робочих. Так з’явились перші в місті хрущовки на Московській (Бельведерській). Згодом виростали цілі мікрорайони з багатоповерхівками.
Однотипні забудови
Однією з перших будівель за СРСР був готель “Карпати” (ресторан “Садко”). В парку навпроти щороку проводились виставки сільського господарства. Тому, аби забезпечити відпочинок трудящим, спорудили готель. В місті навіть випускали листівки зі зображенням “Карпат”.
Доступне житло, а в народі “хрущовки” були невеличкими, стелі низькими, малі кухні та вузькі коридори, а сантехніка – чавунна. Втім, містяни раділи можливості отримати хрущовку, а не тіснитись в кімнаті гуртожитку чи в комуналці. Масові забудови на Бельведерській називали “Станиславськими Черьомушками” як спальні райони в Москві.
Радянська влада гордилась міським аеропортом. Хоч його і заснували поляки, совіти забезпечували летовище регулярними пасажирськими перевезеннями. Літати до Москви зі Станиславова можна було і на вертольоті. В 1959 відбувся перший переліт “Станиславів-Москва”. В 1961 збудували нове приміщення в аеропорті.
В наступні роки відбулось активне будівництво міських промислових гігантів. Це: “Позитрон”, швейна фабрика, радіозавод, фурнітурний та арматурний завод. В той час активно випускались листівки, звичайно, із зображенням індустріальних об’єктів.
В 1977 у Франківську було навіть встановлено рекорд – надрукували листівку у накладі 225 тис. штук. На ній був зображений пам’ятник Леніну навпроти готелю “Україна” і панораму вул. Радянської. Всі ці будівлі утворювали “новий центр” міста.
Станиславів стає Івано-Франківськом
Радянська влада докладала чимало зусиль, аби стирати найменші згадки про Польщу в Станиславові. Це йшло в розріз зі соціалістичною ідеєю. В 1962 Станиславів перейменували на Івано-Франківськ на честь Івана Франка. Комуністи шукали найменші зачіпки зв’язку видатного українця з містом, хоч прямого відношення до Станиславова він не мав.
Радянська влада активно створювала міф, що це не Станиславів, а місто Івана Франка. Будь-яке відношення до Потоцьких заперечувалось, а символом міста вважали Олексу Довбуша.
Також радянська влада активно наголошувала на карпатській і гуцульській культурі. У Франківську було багато гуцульських ансамблів, організовували вистави про опришків, відкривали музеї та культивували образ гуцулів. На жаль, цей процес мав під собою лише одну ціль – мобілізувати більше населення, аби було кому працювати на заводах.