Винищення людей за національною ознакою тягнеться, наче нитка, крізь всю українську історію. Свідками численних звірств стали й на Франківщині, пише yes-frankivsk.com.ua. Владою СРСР ця тема замовчувалась, або подавалась як вбивства радянських громадян на окупованих територіях. Згідно з першоджерелом gk-press.if.ua, в проміжку з 1941 по 1943 роки в Станиславові було знищено близько 100 тисяч євреїв.
Євреї у Станиславові
Тема голокосту у світі досліджена достатньою мірою, на відміну від України. Вбивства євреїв у Станиславові особливо уважно вивчали містяни рабин Мойше Лейб Колесник (Борис Арсен) та Любов Соловка.
Жиди населяли місто ще від самого його заснування у 1662 році. Потоцькі побачили, що люди цієї національності мають особливий хист до ремісництва та торгівлі. Аби місто росло та багатіло, радо селили їх в Станиславові. Також Потоцькі надавали євреям певні привілеї: автономію всередині міста, рівність з іншими громадянами, довільний заробіток, можливість будувати свої приміщення та звертатись до замкової юрисдикції з різних питань.
У 1732 в Станиславові було 1470 євреїв. Перед Другою світовою їх чисельність вже становила близько 27 тисяч. Втім, їх більшість війни так і не пережила.
Є різні цифри загиблих євреїв в Україні під час війни. Дослідники сходяться на 1 мільйоні між 1941 та 1944 роками. Коли закінчилась окупація, на Галичині залишилось лише 2% від тих, які проживали на цій території до початку воєнних дій. Це було планове вбивство за етнічною, расовою, національною ознакою, сексуальною орієнтацією, генетичною та фізичною неповноцінністю.
Нацисти прекрасно розуміли, який злочин вони скоюють. У щоденнику Йозефа Геббельса є така фраза: “Коли ми переможемо, то хто спитає про методи?”. Так нацистський пропагандист записав після розмови з Гітлером. 1 серпня 1945 фашисти зайняли галицькі області, які ввійшли до дистрикту Галичина з центром у Львові.
Під час швидкого наступу угорців та німців, євреї зі Станиславова не мали часу евакуюватись. До того ж в місті проживали жиди, що втекли з Німеччини та Польщі. Закарпаття знаходилось під угорською окупацією з 1939 року. Звідти до Станиславова депортували тисячу євреїв.
Ганс Крюгер
З євреями, котрих зганяли до Станиславова, не церемонились та відразу розстрілювали. Ідеологом такої жорстокості в міському гестапо був Ганс Крюгер. До слова, по війні, він дістався до Західної Європи, де активно видавав себе за противника фашизму. Втім, коли він пробував влаштуватись на державну службу, зацікавились його можливою причетністю до злочинів проти євреїв.
Так, в 1965 Гансу висунули звинувачення. В 1967 році, на суді, Крюгер зізнався у тому, що керував гестапо у Станиславові (воно знаходилось на сучасній вул. Сахарова). Особисту причетність до злочинів заперечував, бо сподівався, що всіх свідків було вбито. Але польська графиня Лянцокоронська, якій вдалось вижити, поламала усі його плани.
У Франківську, за часів СРСР, говорили про цей суд та хотіли відправити свого представника. Втім, через брак фінансування, цього не зробили. Крюгера засудили довічно, але відпустили у 1986. За два роки, після виходу, він помер.
Страти євреїв
В історії винищення євреїв є одне болюче питання – це відношення до Голокосту українців. Львівський історик Я. Грицак стверджує, що неможливо на нього відповісти простим “так” чи “ні”. Бо українці активно боролись з нацистами. Але, як це боляче не звучить, були й ті, хто відверто підтримував фашистський режим.
Зокрема, у Станиславові Крюгер мав у своєму підпорядкуванні лише 25 гестапівців. Важко уявити, як за допомогою такої кількості можна було вбити тисячі євреїв. До цього була причетна також німецька поліція та українська. Так звану допоміжну поліцію з містян нацисти активно залучали до страт євреїв. Українці були охоронцями у концентраційних таборах.
Те, що серед містян були зрадники, не відкидає того факту, що більшість населення виступала проти вбивства євреїв. Збереглись документи зі звітом відділу пропаганди дистрикту Галичина. Там йшлось про те, що методи, якими виселяли євреїв, ніяк не підвищили рівень поваги до німецької влади.
Свідок Юліуш Фоєрман
Юліуш Фоєрман – член юденрату, інженер-будівельник, котрий став свідком великого розстрілу євреїв на цвинтарі та, чудом, зміг вижити. У межах майбутнього гетто не могли розмістити всіх євреїв, котрих проживало близько 28 тис. Це був поштовх до того, аби їх кількість зменшити. 12 жовтня 1941 року, на єврейське свято Нового року Гошшан Раба, у Станиславові відбувся наймасовіший розстріл жидів. Тоді загинуло від 6 до 12 тисяч людей.
Пан Юліуш писав у своєму щоденнику, що в тій бійні втратив кількох членів родини: тата, сестру та її чоловіка, їх двох дітей, братову з донькою. Єврей сидів на холодній землі, під мокрим снігом, та намагався усвідомити, що все відбувається насправді. Жінок з дітьми та вагітних просто штовхали в могилу та розстрілювали.
Втекти спробував лише один єврей. Його переслідували аж до поля. Втім, у сутінках він зміг врятуватись. Поліцаї періодично змінювали одне одного, а в перервах частувались канапками, наче справа, яку вони робили, була цілком буденною.
Близько 18:00 страта була завершена, а хто вижив, міг вернутись додому. Очевидець Юліуш писав, що в той день, маючи 51 рік, посивів та став дідом. Євреї, котрі врятувались, мали право заселитись до спеціально звільненого арійцями житла. Так взимку 1941 було створено гетто, відмежоване від решти Станиславова.
Систематичне знищення
20 січня 1942 було прийнято програму, котра передбачала остаточне розв’язання єврейського питання. Втім, рішення не афішували. Наступ Червоної армії в 1943 році лише пришвидшив розправу німців над євреями.
Фоєрман писав про ті події, що від 31 березня нацисти не соромились та почали систематично, педантично та неприховано винищувати жидів. Того ж вечора, поліцаї оточили гетто та стали виганяти євреїв із домівок. Було оточено вулицю Довгу, Бельведерську, Рейтанга, Сонячну. Всіх збирали на Бельведерській. До 22:00 там вже чекало 5 тис.євреїв.
На військовому пероні їх повантажити до вагонів, позначених білою лінією. Вона дозволяла без проблем проходити пункти пропуску. Коли вагон відправився, гранатами позакидали будинки жидів. Людей було відправлено до Белзця у Польщі, в табір масового знищення євреїв. Вивезені з дистрикту Галичина жиди, зустріли свою смерть в газових камерах та крематоріях Польщі.
Крім того, євреям не дозволяли покидати гестапо навіть у пошуках їжі. Так, у 1942, за травень-червень, розстріляли близько 500 осіб.
Жорстока екзекуція
24 серпня 1942 року було вчинено ще одну жорстоку розправу над євреями. Жид побив українського поліцая та вилив йому в лице мідний купорос. За цей випадок 1200 євреїв розстріляли та спалили. Це була остання масова розправа на площі Вандлера, за словами дослідниці Л. Соловки. Паралельно, 5 тисяч жидів вивезли до Белжець.
23 лютого 1943 було скасовано гетто в Станиславові, а всіх службовців у єврейській поліції розстріляли. Також вбили колишніх членів юденрату та останніх жителів. По місту висіли оголошення, що Станиславів став очищеним від євреїв.
У 1944 утворили комісію з розслідування німецьких злочинів на чолі з першим секретарем Станиславівського обкому партії М. Слоном. Свідків допитували. На єврейському кладовищі виявили 458 могил, з яких 32 були наповнені спаленими рештками жидів.
Місцевий поляк Чернецький Матвій став свідком того як нацисти гарячково замітали свої сліди. Від січня 1944 до березня на обгородженому високим парканом цвинтарі працювали в’язні з Янівського концтабору. Розстріляних євреїв викопували з могил, шукали золото та спалювали рештки тіл у спеціальних привезених печах. Попіл замучених розсіювали у потічку, котрий досі є коло єврейського цвинтаря.