Була поранена та заарештована НКВС в грудні 1946 року. Стефанію Костюк чекали допити й тюрма. Весною 1947 її засудили до 5 років позбавлення громадянських прав та 20 років каторги. “Останні слова” на суді прирекли жінку ще на 10 днів карцеру. Відчайдушна і смілива “Марта” давала собі раду там, де досвідчених оунівців чекав розстріл на місці, пише yes-frankivsk.com.ua.
Під окупацією
Народилась майбутня розвідниця в серпні 1925 року в Надвірній, що на Франківщині. Мати Євдокія Данишенко походила з козацького роду, а батько – Василь Процак служив у Відні в австрійській армії. До приходу більшовиків навчалась в польській школі ім. королеви Ядвіги, що у Станиславові. Згодом – в українській купецькій гімназії при УПТ “Рідна школа”.
Прийшли москалі та ліквідували гімназії в Станиславові. Юна Стефанія почала навчатись в російській школі. Коли дівчині виповнилось 14 років, до мами на квартиру попросився старшокласник Хміль Михайло, котрий, як виявилось, був окружним провідником ОУН.
Стефа вперше дізналась, що таке допит через рік після цієї події. Шкільне керівництво наказало учням з’явитись до школи на Великдень, в неділю. Втім, ніхто не прийшов. Її однокласник ще й карикатуру намалював на тих людей і в коридорі повісив. Наступного дня клас викликали в учительську з батьками. Військовий поділив усіх на групи та проводив допит, щоб дізнатись про організатора акту непокори.
Найбільше діставали дітей священників. Місяць їх переслідували та не давали спокою. Коли зрозуміли, що нічого не дізнаються, не пустили клас до комсомолу. А після цього почали пропадати знайомі, однолітки, лікарі та вчителі, сусіди. Масові арешти стали буденністю. Втім, це тільки підкріпило ідею організувати “Народну самооборону”.
Перші завдання
Стефанія знала, що до Михайла у квартиру приходили молоді хлопці та про щось з ним пошепки перемовлялись. Михайло інколи давав дівчині дрібні доручення: туди віднести, звідти принести. Весною 1941 Стефа отримала вже справжнє завдання.
Хлопець розповів, що чув, ніби з міської тюрми вивозять арештованих. Саме це треба було перевірити. Дівчина нарахувала тоді дванадцять автівок, які після 2 годин, повернулись до тюрми вже порожніми. Пройдуть роки й у 2011 в Пшеничниках Тисменицького району розкопають страшну знахідку – братську могилу на 600 людей, з яких 82 були дітьми.
Коли вояки червоної армії покинули Станиславів, а німців ще не було в місті, юнаки зі Самооборони захопили тюрму. Там вони побачили мур, заляпаний кров’ю після розстрілів, та рів, з якого витягали купу тіл. В саду ж було похоронено замордованих.
ОУН
В 1941 Стефанія стала членом ОУН. Після завдання від провідника О. Білобрама, організувала юнацьку мережу в торговельній школі. У квартирі мами Стефи проводилась конспіративна робота та відбувались зустрічі членів ОУН. Підпільною роботою по зв’язку між Станиславовом та Львовом займався Михась Хміль з позивним “Всеволод”.
Стефанія брала активну участь в налагодженні зв’язку зі Львовом та іншими областями. Восени 1941 дівчина допомогла попередити працівників референтури ОУН про арештованих нацистами членів обласного Проводу ОУН та робітників пропаганди в Станиславові. Так чоловіки змогли втекти.
Стефанія Процак отримала позивний “Марта”. Весною 1942 року пішла на завдання разом із двома молодиками супроводжувати одного львів’янина до Делятина. Німці дізнались про це та вчинили облаву в поїзді. “Марті” навіть довелось стрибати з поїзда разом з чоловіками, повзти по-пластунськи, переховуватись в лісі та у селян.
Як виявилось згодом, супроводжувала дівчина провідника служби безпеки ОУН Миколу Лебедя. Чоловіка нацисти розшукували по всій Європі. Вдруге жінка зустрінеться з Лебедем на з’їзді політв’язнів в 1992 у Львові. Впізнає пана лише після того, коли він спитає чи її таки навчили в школі стрибати з поїзда.
Уникла розстрілу
За певний час, директор школи Савицький порадив мамі Стефи відправити її на навчання до Львова. Німці мали підозри щодо дівчини та її активної діяльності. Пройшов певний час, Стефа поверталась до Станиславова. На передостанній зупинці її перехопили однокласники. Дівчину попередили, що один зрадник надав нацистам список із 25 старшокласників, котрі мали відношення до ОУН. У списку була і Стефа Процак.
Врятувались в ті буремні дні лише п’ять молодих людей. 20 однокласників Стефи німці арештували та розстріляли в Єзуполі. Дівчина перейшла в нелегальне становище та остаточно стала “Мартою”.
За певний час члени гестапо арештували 140 українців. Це була облава на виставі “Шаріка”, на яку Стефа так хотіла потрапити. Втім, завданням її було забрати пошту та йти в Коломию. “Всеволод” тоді дуже сварив “Марту” за непослух. Звинуватили тих українців в членстві ОУН, діяльності проти німців та співпраці з УПА. 27 чоловіків та трьох жінок засудили до розстрілу.
Спецкур’єр та розвідниця
Провід вирішив перевести “Марту” із Юнацької сітки до мережі ОУН в 1942. Її прізвище, як активної учасниці підпілля, потрапило в списки гестапо. З кінця літа, Стефа, котра була Повітовою Юнацтва на Тлумаччині, почала активно розбудовувати мережу жінок в ОУН. Вона займалась ідеологічними вишколами та працювала під прикриттям в Українському Комітеті Тлумача як інспектор дитсадків.
Впорядковувала архів окружної СБ ОУН в монастирі села Крилос за наказом провідника Служби Безпеки І.Саненка “Яра”. Коли пройшла вишкіл розвідників СБ в Старому Угринові на Калущині, займалась організацією розвідувальної мережі в Станиславівській окрузі.
Стефа була спецкур’єром та виконувала завдання при Крайовому проводі ОУН між провідниками “Митарем” та “Робертом”. За дівчиною активно полювали не лише вороги, але і добре замасковані зрадники. Так, окружний СБ Коломийського району “Кіров” виявився зрадником та агентом КДБ. За його наведенням енкаведисти влаштували на Стефу засідку в Косівському районі. Дівчина дивом тоді вижила, утікаючи гірською річкою.
Пізніше “Марті” двічі доводилось перетинати фронт під командуванням М. Твердохліба “Грома”. Коли дівчина подалась в розвідку вдруге, її арештували мадяри. “Марту” вже вели на страту, але їй вдалось втекти. Допомогли розвідниці хлопці зі сотні УПА Ю. Долішняка “Білого”, влаштували засідку.
Зі зими 1945 по весну 1946 Стефа хворіла на тиф. Хвороба дала ускладнення на ноги. Дівчина вже не могла здійснювати довгі кур’єрські переходи. Зосередила свою роботу над вишколом у сотнях “Бориса” Г. Легкого та “Недобитого” Ю. Матвіїва.
На засланні
В 1946 “Марта” була в похідній групі на Схід України. В Кривому Полі дівчина потрапила в засідку, де її поранили в груди та руки. З ушкодженням печінки “Марта” лікувалася два місяці в бункері. Для подальшого лікування Стефу мали перевести в село, але через зраду, дівчина потрапила в руки НКВД.
На дівчину чекали численні допити в Станиславівській тюрмі. Весною 1947 “Марту” засудили до 20 років каторги та на 5 років позбавили громадянських прав. За “останні слова” на суді додали десять днів карцеру. Згодом, 20 років замінили на 10 років ГУЛАГу.
Дівчина відбувала покарання в таборах Мордовії. Там, при лікарні в’язниці, “Марта” доглядала за дітьми засуджених жінок. Коли помер Сталін, Стефі скоротили строк до 9 років та трьох місяців. Весною 1956 дівчину мали направити в Новосибірську область. Але за те, що вона допомагала в домі грудної дитини, отримала довідку та відповідну характеристику, що дозволило їй повернутись в Станиславів.
Як “Грома” врятувала
Одна з найпам’ятніших подій в службі “Марти” була, коли командир попросив дівчину розвідати, що за відділ з Волині його розшукує. Чоловіків висилати не можна було, могли відразу ліквідувати. Пішла з Катрусею.
На поляні дівчат чекали статні юнаки у вишиванках та мундирах УПА. Стефа краєм ока помічала дивні відблиски поміж деревами. Хлопці були молоді, то дівчата собі з ними жартували. Стефа жартома штурхнула Катрусю і та стала на ногу крайньому хлопцю. З його рота вирвалось “Извините”. Головний з них відразу змінився в лиці. Втім, все обернули на жарт.
Стефа доповіла “Громові”. Згодом, дівчина довідалась, що то був провокативний відділ УПА, який оунівці розбили.
В останні роки життя Стефанія Костюк була головою Ліги українських жінок краю. Завдяки зв’язкам з Канадою та Америкою, активно допомагала сиротам та бійцям АТО. Докладала зусиль, аби впорядкувати усі свої спогади й нічого важливого не упустити. Жінка стверджувала, що очевидців та учасників визвольного руху та підпілля зараз на пальцях перелічити можна.
“Марта” відійшла у вічність в січні 2019 на 94 році життя.