В минулому Станиславів був міцною фортецею. Шість бастіонів з’єднувались через наземні коридори, прибудови та підземні тунелі. Кажуть, що ці ходи були не лише на території фортеці, але й вели до палацу Потоцьких та інших важливих міських споруд. А сам Андрій Потоцький міг їздити ними на кареті. Під час будівництва, кілька років тому, натрапили на один такий підземний хід. Дослідження правдивості легенди тривають і у 2023, пише yes-frankivsk.com.ua.
Потоцький
Коли було засновано Станиславів достеменно не відомо. Але вважається, що місто почало своє існування з дати отримання магдебурзького права, а це 1662 рік. Тоді ж з’явилась і перша писемна згадка про Станиславів.
Староста Андрій Потоцький мав намір захистити свої землі від татарських набігів. У листопаді 1658 він викупив частину Заболоття у Жечковських та хотів зайнятись будівництвом фортеці. Потоцький уклав домовленість з війтом села Б. Андрушевським про те, аби зробити зі села місто, а також змінити назву на більш відповідну новому статусу. Пов’язувати місто-фортецю із болотом було не надто гарною ідеєю.
Фортеця була зведена з 1661 по 1662 роки за досить короткий термін. Укріплення було міцним: дерев’яні стіни, муровані, земляний вал та широкий рів. Займався проєктом Ф. Корассіні. Фортеця була шестикутної форми, мала додаткові бастеї (будівля для вогнепальної зброї), редути (укріплення) та форт (укріплення з кількох фортифікаційних споруд) навколо замку Потоцьких. А на кожному куті знаходились бастіони.
За сприяння Потоцького збудували також католицьку церкву. Місто Андрій перейменував на честь св. Станіслава. Нову церкву присвятив Діві Марії, св. Станиславу та св. Андрію. Місто розбудовувалось за стандартами французької будівельної школи. Серед населення були українці, поляки, німці, євреї та вірмени.
Кожна національна громада жила досить відокремлено та мало контактувала з іншими. Так в Станиславові була синагога, вірменська церква, польський Колегіальний костел Діви Марії, костел єзуїтів.
В серпні 1663 король Ян 2 Казимир підтвердив надання Станиславову магдебурзького права та ухвалив герб міста. Першим бургомістром став, звичайно, Б. Андрушевський. Це був єдиний голова за домовленістю. Решта мерів міста обирались населенням.
У місті працювали ремісничі цехи з будівельниками, ковалями, торговцями. До середини 18 століття діяло 20 цехів. Найбільш популярною була обробка шкіри, виготовлення перських виробів, сап’янове виробництво.
У 1672 частково перебудували станиславівську фортецю. Дерев’яні укріплення замінили на муровані, Галицьку та Тисменицьку вежі звели з каменю. Фортеця була такою міцною, що змогла видержати тривалу облогу османської армії.
В серпні 1764 місто було окуповане московитами. Вони назначили примусові податки, грабували запаси Станиславова, аж поки в жовтні не подались до Львова. До 19 століття Станиславів був великим торговим та ремісничим осередком Польщі, імперії Габсбургів, Австрійської імперії та Австро-Угорщини.
Перша світова
Під час революції 1848 року у Станиславові також почалась низка змін. Було створено “Руську раду”. Почала діяти польська та національна гвардії. У міста з’явилась своя перша газета. До створеного парламенту входили також українські депутати.
Залізниця, яку проклали в 1866, посприяла розширенню промислових відносин. Також почав роботу локомотивний завод, шкіряна фірма “Плай” та лікеро-горілчане об’єднання. У 1884, завдяки письменниці та політичній діячці Н. Кобринській, в Станиславові було започатковано український жіночий рух. В 1905 відкрила свої двері Станиславівська українська гімназія.
Перша світова принесла жахливі бої та розруху. Була знищена частина історичних забудов міста, котрі відновили вже в сучасності.
Після розпаду Австро-Угорщини, в 1918 почала своє існування ЗУНР. Її осередком зі січня по травень 1919 був Станиславів. В цей період затвердили також нові законопроєкти. Прийняли Акт Злуки, а також закони про мову, шкільництво, громадянство, введення восьмигодинного робочого дня та земельну реформу.
Коли в травні на Станиславів наступала чисельна польська армія, Українська Галицька Армія перейшла за Збруч, а уряд ЗУНР покинув місто. Тоді його зайняли польські війська. 11 червня 1920 в Станиславові було підписано документ про приєднання Східної Галичини до 2 Речі Посполитої. А в грудні місто було вже центром воєводства.
За час у складі Польщі до міста приєднали Княгинин. Це значно розширило територію Станиславова та збільшило кількість людей у 1925 році. В 1930 запрацювала міська електростанція.
Союз та німці
З 1939 по 1941 Станиславів був у складі Радянського Союзу. В цей час тривали утиски населення. Відомий кривавий день, коли НКВС розстріляли політичних в’язнів у станиславівській тюрмі. Тіла вбитих поховали у братській могилі в Дем’яновому Лазу.
У 80-х там проходили розкопки, які виявили рештки тіл 586 осіб. За даними експертизи, більшість з них загинула від пострілу в потилицю. Свідками перепоховання замордованих стали тисячі українців. Також в Дем’яновому Лазу відкрили меморіальний комплекс.
З 1941 по 1944 Станиславів був під німецькою окупацією. В серпні 1941 місто належало до Генерал-губернаторства. Нацисти не сильно відрізнялись від червоноармійців. От тільки основну лють спрямували на євреїв міста.
До сторінок історії увійшла кривава неділя 12 жовтня 1941, коли було вбито до 12 тис. жидів. Для екзекуції, за сприяння Крюгера, на єврейському кладовищі поспішно викопували могили. Частину жидів, що вижили відправили в концентраційний табір. Решта почала жити в ізольованому гетто. До 1943 його закрили з причини того, що євреїв там майже не залишилось.
В листопаді 1943 фашисти розправились із 27 українцями після вистави “Шаріка”. Їх затримали на облаві міського театру. В сучасності вулицю, де провели страту, перейменували на Страчених.
З 27 липня 1944 в місті осіли радянські війська під час Львівсько-Сандомирської наступальної операції. Після цього почалось відновлення зруйнованих будівель та залізниці. За Союзу чисельність жителів Станиславова виросла. Так, в 1959 їх було 66 тис., а в 1971 – 110 тисяч. На 300-ліття Станиславів перейменували на Івано-Франківськ.
Сучасність
Коли настав 1990 рік франківці активно брали участь в декомунізації міста. Так, над Франківськом вже у квітні майорів синьо-жовтий стяг. А на референдумі 1991 містяни активно голосували за прийняття незалежності України.
У 2001 були опубліковані дані, що говорили про Івано-Франківщину як про один з найбільш україномовних регіонів держави. Для цього опитували громадян в різних населених пунктах про те, якою мовою вони розмовляють.
Містяни активно долучались до Помаранчевої революції та Революції гідності. А в листопаді 2013, спільно з мешканцями інших міст, франківці вийшли на вулиці в підтримку Євромайдану. Також студентство міста проголосувало за відставку Табачника, скасування платного навчання у ВНЗ та цілодобовий доступ до гуртожитків. 1 грудня 2013 у Франківську, на центральній площі, відбулось велике віче на 15 тис. людей.
Від початку 2014 місто прийняло понад 5 тис. переселенців зі зон активних бойових дій. У 2022 прихисток отримало 45 тис. осіб із небезпечних зон України. Також на Франківщину релокувалось чимало бізнесів зі Сходу та Півдня.
Російсько-українська війна, станом на квітень 2023, забрала уже кілька десятків мужніх синів України, родом з Івано-Франківська.