За час німецької окупації в українських гетто загинуло чимало євреїв. Нацисти, керовані жагою “очистити” арійську расу, виділяли для цього райони в різних містах України. Жидів, переважно, вбивали на місці, а не відправляли в концентраційні табори. Станіславівське гетто, в найбільш зруйнованій частині міста, діяло з 1941 по 1943, пише yes-frankivsk.com.ua.
Станиславівські євреї
Згідно з польським переписом населення 1931 року, у Станиславівському повіті мешкало понад 198 тис. людей. Серед них було 26996 євреїв. Коли німці окупували місто, воно опинилось в дистрикті Галичина, п’ятому у Генерал-губернаторстві. Загін гестапо сформував в Станиславові також юденрат (адміністративний орган самоврядування в гетто) на чолі з І. Зайбальдом.
З 1 серпня 1941 владу в місті утримував керівник СС Ганс Крюгер. Він створив підрозділ обласного управління поліції безпеки СД. А вже в жовтні прибічник фашизму масово розстріляв близько 12 тисяч євреїв. Для тих жидів, котрі вижили після жахливого кровопролиття, офіційно створили Станиславівське гетто. В ньому проживало близько 20 тис. євреїв.
В грудні 1941 року жидівський район оточили стінами. Таке прикриття дозволили нацистам продовжувати свої злочини. Вже в лютому 1943 гетто закрили з причини того, що там не залишилось більше євреїв.
Гестапо
Після того, як 27 липня 1941 німці увійшли до Станиславова, то зайняли приміщення на вул. Бєлінського. Там знаходився суд і в’язниця з високою огорожею. Керував гестапо Ганс Крюгер. Чоловік одним лише поглядом справляв враження того ще нелюда. Ганс мав заступника Бранда. Той був повним, високим, з відразливим виразом обличчя.
Крюгер та його посіпаки чинили свої жорстокі розправи з особливою насолодою. Їм не сміли заперечувати. Не важко здогадатись, що серед варіантів вбити чи помилувати, обирали перший. Їх прихід до Станиславова ознаменував криваві жнива за головами євреїв. Нацисти не зупинялись ні перед ким, аж поки не виконали свою місію, пише reibert.info.
Станиславівське гетто відрізнялось від львівського. Тут усіх євреїв розстрілювали на місці, а не відправляли в концентраційні табори. Причиною цьому був, звичайно, Крюгер.
Перші знущання почались зі створення юденрату – єврейської ради в межах гестапо. Було вибрано голову та кількох членів, якими були, звісно, жиди. Так юденрат почав працювати у приміщенні єврейської громади. Гестапо очікувало, що єврейська рада буде звертатись за соціальною допомогою. Так і сталось.
Німці встановили для жидів норму хліба, яка складала пів кілограма на тиждень. Це було дуже мало. Крім усього, таку допомогу доставляли нерегулярно. Хліб був чорним та обпаленим. Схожі норми діяли не ще деякі продукти першої необхідності.
Німці розпорядились також створити єврейську поліцію, котра повинна була виконувати обов’язки охоронців. Жидівські поліцаї мали певні переваги, наприклад, більшу норму хліба та інших продуктів. Втім їх обов’язки лише ускладнювали життя єврейській громаді.
Наступним наказом гестапо стали пов’язки із зіркою Давида. Так фашисти легко могли відрізняти жидів серед інших станиславівців та відловлювати їх. Хапали євреїв з метою відправити на примусові роботи в околицях міста.
2 серпня 1941 Крюгер зібрав представників юденрату та оголосив перед ними промову. В ній він запевняв, що євреї його запам’ятають, будуть любити та жаліти, коли він від’їжджатиме. Він також нахвалював Гітлера, котрий, з доброти своєї, на час війни, ізолює жидів від інших. Там вони зможуть спокійно працювати та жити. Крюгер наказав провести реєстрацію всієї єврейської інтелігенції, кора повинна була з’являтись до гестапо у визначені дні.
Представники юденрату й уявити не могли, що їх чекало попереду. А в повітрі вже ширився металічний запах невинно пролитої крові.
Гетто
Після відомих вже кривавих розправ фашистів над єврейською інтелігенцією, розстрілом на станиславівському жидівському кладовищі, розпочався ще один етап геноциду. З жовтня 1941 по березень 1942 у Станиславові діяло гетто та продовжувались нові вбивства.
Після кривавого розстрілу на цвинтарі, так званих “врятованих Гітлером” жидів, знову відловлювали, аби арештувати та відправити у табір смерті на розстріл. Відбулось це 13 жовтня 1941. Втім, частині жидів було даровано життя, за умови співпраці з владою.
Брандт закликав до себе одного такого врятовано жида доктора Ляма та оголосив, що він стане новим головою юденрату. Також нагадав, що недавні події стались тільки з вини євреїв, через яких, власне, почалась війна.
В грудні офіційно оголосили, що буде створено цілий квартал для одних лише жидів – гетто. Звичайно, вибрали для цього найбільш зруйновану частину Станиславова. Таке практикували й на решті окупованої фашистами частини Східної Європи. Точних даних про кількість станиславівських євреїв на території гетто немає. Вважається, що їх було близько 20 тис.
Усіх жидів, котрі мешкали на іншій території міста, в примусовому порядку переселяли до гетто. На це давалось 2 тижні. Єврейська рада також розселяла по вільних складах чи синагогах тих, хто не зміг самостійно знайти собі житло.
Для того, аби пояснити причину створення гетто, фашисти вигадали, що євреї самі винні. Вони, ніби то, скуповували продукти в українських селян. Таку спекуляцію німці повинні були якось побороти.
Гетто відгородили від решти міста парканом на 2 метри та обтягнули колючим дротом. Вхід охороняли німці та українські поліцаї зовні. Всередині охороною займались сто членів єврейської поліції.
Важке життя євреїв
Будинки, котрі знаходились по периметру гетто, мали забиті дошками вікна. Три пари воріт на території надійно охоронялись. На кожних воротах звели по дві вежі з озброєними вояками. В гетто була своя адміністрація та поліція. Остання замість зброї мала лише дерев’яні кийки.
Звичайно, просто вийти за межі гетто чи зайти в нього без спеціальних перепусток не можна було. А перепустки видавались тільки заради важкої роботи на фабриках, німецьких підприємствах та господарствах. Євреї працювали у складних умовах, практично, без відповідного устаткування та інструментів.
Щодо санітарних умов в районі, то їх, радше, не було взагалі. Так, на території діяла вічно переповнена лікарня. Та це ніяк не змінило того факту, що перша зима 1941-1942 років закінчилась для жидів численними смертями від голоду та морозу. Кожного дня помирало близько 30 євреїв. Додаткову їжу на чорному ринку могли купити тільки ті жиди, які мали гроші. Інколи продавали навіть речі, бо ціна харчів була дуже високою.
До березня 1942 на території гетто періодично траплялись розстріли. Гестапівці, в стані афекту, розважались тим, що стріляли по живих мішенях. Напевно, лише наївні жиди вірили, що в гетто їм дадуть спокійно жити.
Вже у квітні 1942 євреїв поділили по категоріях на здорових та спроможних працювати й тих, котрі були хворі. Для останніх виділили непристосоване приміщення в таборі смерті гетто. Так, до кінця року усіх непрацездатних було вбито.
В гетто залишались лише ті, котрі могли працювати. В травні ще 600 жидів було розстріляно. До серпня, періодично, проходили німецькі облави. Нацисти шукали заборонені продукти. Так загинуло ще 400 жидів.
Жорстокою розправою стало повішання 20 членів юденрату за відмову видати німцям тисячу євреїв. Тоді ж 1200 представників неарійської національності розстріляли. Так, до жовтня 1942 станиславівське гетто було практично пустим.
До 1943 тривали періодичні вбивства, ув’язнення. Останніх в’язнів вбили влітку 1943. У в’язниці залишились лише окремі інженери та технічні працівники. Другу світову пережило 1500 станиславівських євреїв. Коли до міста увійшли червоноармійці, там було лише сто жидів, які вціліли після Голокосту.