Перша світова війна – це межа, яку перейшло людство заради амбіцій: збільшити прибутки, захопити нові ринки збуту, усунути конкурентів та заволодіти новими територіями та колоніями. Для задоволення цих забаганок невеликої кількості багатіїв світ заплатив високу ціну: 38 держав були втягнуті у конфлікт, 1,5 млрд людей змушені були терпіти наслідки від війни, 8,5 мільйонів військових та до 13 мільйонів цивільних загинуло у цій одній з найкривавіших бійнь на території Європи, пише сайт yes-frankivsk.com.ua. Чи людство змогло отямитись, чи зробило правильні висновки? Очевидно – ні. Та мусимо пам’ятати про ці трагічні помилки, знати про участь нашого народу та робити свої висновки.
Історичний екскурс
Війна назрівала вже давно, тому приводом для спалаху став доволі банальний випадок для початку XX століття – вбивство ерцгерцога австро-угорського спадкоємця Франца Фердинанда сербом Принципом. Далі події розвивались швидко, в локальний конфлікт між Австро-Угорщиною та Сербією було втягнуто майже всі європейські країни. Для Галичини це взагалі була велика біда, оскільки обидві сторони, як Троїстий союз, так і Антанта мали свої плани на неї.
Після ультиматумів, погроз та відвертого зухвальства у серпні 1914 року розпочались бойові сутички, які поступово переросли у повномасштабну, одну з найкривавіших за всю історію людства бійню.
Станиславів – театр військових дій
На початок серпня 1914 року Станиславів входив до складу Австро-Угорщини, яка була на боці Троїстого союзу. Супротивницею зі сторони Антанти була Російська імперія, яка давно мала на меті поширення свого впливу на Галичину, Закарпаття та Буковину. Станиславів розміщувався недалеко від кордону, тому місто автоматично опинилось у статусі прифронтового міста.
Настрої галичан
Звичайні мешканці з тривогою спостерігали за підготовкою до захисту міста. Багато хто вирішив не очікувати, а зразу втікати, евакуйовуючись вглиб Карпат або в сусідню Румунію. Тому сум’яття, невизначеність та тривога нависли над Станиславовом.
Громадські організації та активісти вбачали у цій війні можливість відновити Українську державність, тому вважали за краще підтримати Австро-Угорщину, щоб потім на руїнах розбитої Російської імперії відновити омріяну унітарну, об’єднану і самостійну Україну в повному складі. Тому було створено Головну українську раду (ГУР) у м. Львів, але із залученням представників усієї Галичини, а отже і Станиславова. На загальних зборах було вирішено створити легіон Українських січових стрільців (УСС), який мав увійти до складу австро-угорської армії як окремий підрозділ.
Галичани радо сприйняли таку пропозицію. Про це свідчить той факт, що за лічені тижні зголосилось 20 тисяч добровольців вступити до лав УСС. Та Австро-Угорське командування дозволило створити угрупування тільки з 2,5 тисяч вояків, яких планували залучити до оборони перевалів у Карпатах.
В той самий час австрійська влада провела мобілізацію мешканців Станиславова та навколишніх сіл у власну армію, зумівши набрати значну кількість військовозобов’язаних.
Галицька битва
Місто Станиславів одразу потрапило в горнило війни. Вже 3 серпня 1914 року російський фронт здійснили потужний прорив на Галичину. Так почалася одна із наймасштабніших битв першої світової – Галицька битва. В цьому епізоді війни було залучено понад 1,5 млн військовиків з обох сторін.
Битва тривала майже місяць і завершилась розгромною перемогою російської армії. Австрійська армія втратила в цьому побоїщі до 400 тисяч вбитими та до 100 тисяч полоненими. Зазнавши колосальних втрат, вони змушені були відійти в гори. В місто Станиславів увійшли “визволителі”.
Нова влада – нові порядки
У місті почалися погроми. Всі ті незначні магазини, ресторани та інші заклади, які залишились у місті, були розграбовані, спалені, сплюндровані. Знавісніла солдатня била всіх, кого змогла знайти, ґвалтувала дівчат, вішала євреїв та нібито австрійських шпигунів. Місто поринуло в хаос. У спогадах російського генерала Врангеля, який був у місті, є згадка про те, що навіть він та його офіцери нічого не могли вдіяти зі своїми підлеглими вояками. Тільки з допомогою польських уланів, розстрілявши, показово кількох російських солдатів вдалось якоюсь мірою взяти під контроль ситуацію в місті.
Станиславів та вся округа поринули в страх, невизначеність та сум’яття. А нова влада розпочала політику русифікації: було закрито всі бібліотеки, школи (крім польських), громадські установи, бібліотеки, “Просвіту”. Вчинялись обшуки та переслідувалась інтелігенція.
Перехід з рук в руки
Наступні роки були для міста та жителів дуже руйнівними. З початком лютого 1915 року військові формування Австро-Угорщини змогли відбити місто. Зразу показово стратили кількох місцевих, які співпрацювали з росіянами, почали відновлювати владу, та вже наприкінці лютого цього ж року до Станиславова знову увійшли російські війська, повернувши свої порядки. Проте у червні 1915 року вони змушені знову покинути місто під натиском противника. Цього разу австрійські війська довше змогли утримувати місто. Але все одно, у серпні 1916 року в результаті так званого ”Брусилівського прориву” війська Російської імперії захопили місто втретє. Вибити з міста росіян змогли аж весною 1917 року. За підтримки німецьких військових формувань, Австро-Угорщина, завдаючи важких артилерійських ударів по росіянах, спричинила значні руйнування у місті. Було знищено практично весь центр міста разом із ратушею.
За трилітній період війни місто змінилось до невпізнання: будівлі зруйновані, люди, які залишились, психологічно травмовані, всі багатовікові здобутки понівечені. Людей у місті залишилось мало. Про це свідчить той факт, що під час другого приходу австрійських військ у місті не змогли провести загальну мобілізацію – не було людського ресурсу.
Сумна статистика
Точних даних про втрати серед українців-галичан у Першій світовій війні немає. Проте, використовуючи вибірковий метод, можна приблизно встановити втрати. Отже, якщо Австро-Угорщина за офіційними даними перепису населення у своєму складі мала 52 млн людей, а українці становили 8% від цієї кількості, то, використовуючи цей коефіцієнт, приблизно можна порахувати, що з 9 мільйонів мобілізованих австро-угорською армією українців приблизно було 700 тисяч. Втратила загиблими Австро-Угорська імперія 1,5 мільйона військових, а отже українців – 120 тисяч. Серед поранених українців могло бути до 200 тисяч. Серед мирного населення від голоду, бойових дій, перебувань в таборах та страт могло загинути від 200 до 300 тисяч галичан. Отже, сумарно в Першій світовій могли втратити життя до пів мільйона наших краян.
Ніколи знову?
Здавалось би, після таких кровопролитних війн людство мало б схаменутись, зробити висновки та припинити безглузді бійні. Але вже через трохи більше як 20 років людство постане знову перед жахіттями війни, які будуть створені через амбіції жменьки хворих людей, що прагнуть переділити світ. І навіть після Другої світової, ще масштабнішої та з більшими жертвами, людство буде битись в груди і стверджувати: “Ніколи не повторимо, зробимо все, щоб не було воєн!”. Та, на жаль, завжди є недолюди, які готові пожертвувати власним народом, щоб тільки самоствердитись чи реалізувати свої хворі мрії. Тому ми маємо зробити висновки для себе та своєї державності. Актуальним і, мабуть, єдино дієвим є принцип: “Хочеш миру – готуйся до війни”. Тільки маючи власну потужну армію, свою новітню зброю і мудру демократичну владу, можна уникнути зазіхань сусідів, зберігши життя населенню, уникнувши руйнувань та знищення здобутків попередніх поколінь.