Війна — найстрашніша річ, яку придумало людство. Вона несе смерть, голод, розруху, біль і розпач. Але, на щастя, війни рано чи пізно закінчуються, і, кажуть, саме після військових дій людям хочеться жити, творити та відновлювати. Після Другої світової, яка пройшла і теренами нашої області, Станиславів не був надто поруйнованим, проте роботи для відновлення було досить, пише сайт yes-frankivsk.com.ua.
Архівні дані
У Державному архіві наявні документи, які містять матеріали про наслідки воєнних дій та генеральний план відбудови міста з перспективою до 1960 року. За документами Станіслав зазнав збитків за період війни на суму 7 млрд 527 млн 361 тис. 95 радянських карбованців. За п’ятилітню війну було знищено понад 2 000 житлових будинків, а це майже чверть тодішнього міського житлового фонду, 6 мостів, 5 км доріг та вулиць, 256 000 м² бруківки. Відновлення Станіслава тривало 5 років.
Станіслав — індустріальний центр заходу України
Радянська влада дуже любила пафос та бундючність. Тому у Москві було прийнято рішення про розвиток та перетворення міста Станіслав на другий індустріальний центр після Львова. На це вирішили грошей не шкодувати та взялись за справу. Перш за все потрібно було розробити генеральний план. Цю відповідальну справу віддали не місцевим архітекторам, а українському державному інституту проєктування “Діпромісто” у Києві. Справу цю доручили І.Я. Фейгіну. Оскільки треба було продемонструвати міць, ентузіазм та велич радянського Союзу, то часу на розробку генерального плану відновлення було виділено всього два місяці. Цього часу було недостатньо навіть для геологічних звітів про склад ґрунтів під містом, але “партія сказала: “Треба”, комсомол відповів: “Є!””.
Розрахункові дані проводились Станіславським обласним управлінням в дуже короткі терміни. Проєкт був готовий і обговорений 6 грудня 1946 року. Головною ідеологічною тезою засідання було “Місто капіталістичне повинно трансформуватися в соціалістичне”. Відповідно до тези і велись всі розрахунки. Головним містоформуючим чинником була чисельність робітників міста. В першому варіанті була ідея знесення більшості будівель міста, навіть таких, які мали історичну цінність. Надзусиллями Станіславських архітекторів вдалось вберегти символи та пам’ятки міста від знищення та руйнації. В результаті дискусій було прийнято генеральний план на найближчі 15 років, тобто до 1960 року. Чисельність робітників планувалось збільшити до 105 000. Відповідно до цієї кількості й розроблявся генеральний план.
Новаторські ідеї та знесення ратуші
Виходячи із планової кількості жителів архітектор Фейгін розрахував потрібну кількість площі. За його розрахунками місто буде мати багатоповерхівки на площі в 79 га, малоповерхову забудову – 84 га, присадибні ділянки – 146 га. В підсумку за проєктом Фейгіна Станіслав мав розміщуватись на території площею в 1,5 000 га, що майже в три рази більше, ніж в довоєнний період. Розподіл території був наступним:
- житлові квартали – 637 га;
- промислова забудова – 150 га;
- побутові та культурні заклади – 11 га;
- зелена зона – 240 – га;
- вулиці та дороги – 240 га.
При цьому всі будівлі, що зазнали руйнувань, в тому числі й ратуша, мали бути знесені, головний цвинтар міста також підлягав реконструкції з подальшим перетворенням його на парк. Центр Станіслава залишався без змін і від нього йшла подальша розбудова. Вся територія від залізничного вокзалу до Бистриці Надвірнянської була віддана під промислову забудову і вона мала першочергове значення у відновленні. А от житлові райони через відсутність каналізації мали реконструюватись та будуватись в другу чергу. Цікаво, що Вовчинецьку вулицю взагалі вирішили не реконструювати, оскільки вона видавалась архітектору безперспективною для розвитку. На ній мав залишитись приватний сектор.
Критиці було піддано проєкт Фейгіна і за замалу кількість зелених насаджень, відсутність дороги до аеропорту та поділ міста аж на три окремі райони. Не сподобалась комісії й замала центральна площа міста та прилеглі території вокзалу, оскільки щільна забудова біля нього закривала вид на місто. Відповідно до зауважень проєкт було відкориговано в результат якого всі будівлі біля виходу з вокзалу мали бути знесені, але цього так і не зробили.
Реалізація запланованого
Попри контроль з Москви та ентузіазм самих місцевих жителів, повністю реалізувати задумане не вдалось. На кінець 1959 року у Станіславі було 66 000 жителів, тобто трохи більше половини закладених в проєкті. Склалось так внаслідок відсутності житла, будівництво якого пробуксовувало. В першу чергу через відсутність відповідного водогону, газифікації та належної каналізації. Проте промисловість розбудовувалась на повних парах: створювались нові артілі, заводи та фабрики, але працівників бракувало через складні умови з кадрами, адже за відсутності житла необхідно було працівників підвозити з навколишніх сіл. Запрацював аеропорт, відкрився оновлений стадіон. Вдалось відстояти історичну частину міста, зокрема і ратушу від знесення. Також за 15-літній період вдалось двічі уникнути перейменування міста в Сталінськ-Прикарпатський та Сталінокарпатськ. Станіслав оговтався після війни та поступово повернувся до спокійного життя.