Станиславів з’явився в часи, коли на наших землях відбувалися страшні кровопролитні завоювання, пише сайт yes-frankivsk.com.ua. Тому місто задумувалося як оборонна фортеця. Хто заснував Станиславів знає кожен пересічний мешканець міста, а от про особистість Анджея Потоцького знають не всі.
Болото, яке перетворилось в місто
Анджей чи Андрій Потоцький — київський та краківський воєвода, польний гетьман, син Станіслава Ревери та засновник нашого міста. Попри те, що батько його теж мав ім’я Станіслав, назву місто отримало на честь старшого сина Анджея, також Станіслава, який здобуде безсмертну славу не в назві міста, а в захисті християнства біля Відня і загине смертю хоробрих у 1683 році.
Звісно, що місто Потоцькі створювали не на порожньому місці. До їхнього приходу територія була заселена. Але власне з приходом Потоцьких на Галичину почалось спорудження оборонної фортеці довкола Княгинина. Сталось це у 1660 році. На Прикарпатті князь Ревера Потоцький з’явився не випадково, йому ці землі подарував король Зиґмунт III. Згодом йому та його сину Анджею було вручено вірчі грамоти, які засвідчували власність земель, що в майбутньому стануть Станиславовом.
Потоцький старший не хотів відставати від своїх родичів, які також були обдаровані землями раніше і вже встигли розбудувати великі маєтки в Єзуполі та Богородчанах, він почав планувати своє родинне гніздо. Фортуна була на боці Анджея. Йому вдалось докупити до вже власних земель великий шмат землі Заболоття, яким володіли магнати Жечковські, але родинні обставини змусили їх продати насиджене місце. Документально засвідчено акт покупки земельних угідь Заболоття Анджеєм Потоцьким у листопаді 1658 року. Це спонукало польського воєводу до скуповування ще більше земель навколо свого володіння. Так поступово розросталась майбутня вотчина Потоцьких, а місце було вкрай вигідним для стратегічних цілей. Як досвідчений воїн, Анджей бачив привабливість саме тут збудувати родинне поселення, адже місце з двох боків оточене річками з болотистими берегами, а з іншого боку — дубовим лісом. Таке географічне розташування якнайкраще пасувало для цієї мети.
Закипіла робота і поступово на майже пустинному місці почала виростати фортеця, оточена валом та дерев’яним частоколом. Будовою Станиславівської фортеці займався досвідчений військовий інженер Францішек Корразіні, який перед цим спорудив Галицьку фортецю.
Економічне життя міста
З великим ентузіазмом Анджей Потоцький взявся за справу розбудови нового міста та найбільшого свого захоплення, тому вже в 1662 році польський король Ян Казимир видав магдебурзьке право та привілей на проводження ярмарків у місті. Заселення міста відбувалось дуже швидко. В основному це були поляки, але водночас разом з ними заселялись і русини, які втікали, шукаючи захисту за надійними стінами фортеці. Багато в місто прийшло вірмен, які переселились сюди з Кам’янця-Подільського, який захопили турки. Згодом вірмени утворили в місті окрему громаду.
Власник фортеці дбав про розвиток господарського життя міста. Тут швидко з’являлись та збільшувались цехи та ремісничі майстерні, які були зосереджені у власності поляків. А от вірмени мали ще до заселення міста тісні зв’язки з найближчим південним сходом. Тому зовнішня торгівля була зосереджена в руках вірмен. Євреї теж мали свій гешефт від торгівлі в крамницях та шинках. Місто було багатонаціональне, але попри таку різношерстість у ньому було доволі спокійно і якихось великих скандалів щодо національних сутичок не зафіксовано.
Розвиток науки та освіти
Не була обділена увагою і освіта. Потоцький про це дбав особисто. Найбільшим здобутком у галузі науки та освіти було відкриття Академії, яка існувала при латинському колегіаті аж до часів Північної війни, а згодом перевтілена в єзуїтську колегію. Не заборонялось мати свої центри для всіх національностей. Відомо, що євреї мали велику синагогу та свою школу при ній.
Помер засновник Станиславова у 1691 році. Поховали його зі значними почестями у підземеллі Станиславівської колегіати поряд зі своїм первістком, на честь якого і названо місто. Керування фортецею перейшло до його молодшого сина Юзефа.