З 2014 року Україна впроваджує одну з наймасштабніших реформ у своїй історії — децентралізацію. Цей процес мав на меті передати значну частину повноважень і ресурсів із центру до місцевих громад. Ідея проста: хто ближчий до людей, той краще знає їхні потреби. Але втілення цієї ідеї змінило не лише структуру влади, а й саму логіку управління на місцях, пише yes-frankivsk.com.ua.
Прикарпаття — не виняток. Навпаки, регіон став яскравим прикладом того, як нові адміністративні правила вплинули на реальні владні повноваження та управління бюджетами. Райони, які раніше були осердям прийняття рішень, тепер опинилися на периферії.
Громади: нові центри впливу
Сьогодні територіальні громади (ТГ) — це серце місцевого самоврядування. Їхні ради й голови обираються безпосередньо жителями. Саме ці органи вирішують ключові питання життя громади — від ремонту доріг до утримання шкіл і поліклінік.
За даними Міністерства розвитку громад, на Прикарпатті діють 62 об’єднані громади, які мають власні бюджети, планують розвиток, залучають інвестиції, виграють міжнародні гранти та реалізовують інфраструктурні проєкти.
Візьмемо для прикладу Білоберізьку громаду у Верховинському районі — віддалену гірську ОТГ, яка, попри географічну ізольованість, самостійно розвиває мережу амбулаторій, підтримує місцеву школу, організовує транспортне сполучення та навіть розвиває туризм. Громади такого типу є справжнім проявом живої демократії на практиці.
Також серед найефективніших на Прикарпатті — Івано-Франківська, Яремчанська, Брошнів-Осадська, Долинська, Надвірнянська ТГ.
Районні ради: формальність без сили
Станом на 2025 рік на Прикарпатті діють 6 районних рад: Івано-Франківська, Калуська, Коломийська, Надвірнянська, Косівська та Верховинська. Вони залишаються лише в статусі представницьких органів. Однак їхні реальні ресурси обмежені до мінімуму та не дозволяють реалізовувати масштабні проєкти.
Наприклад, бюджет Коломийської районної ради на 2024 рік становив лише 1,47 млн грн, з яких 1,44 млн — це субвенція з державного бюджету на зарплати апарату ради. Жодних великих інфраструктурних, освітніх або медичних проєктів районні ради сьогодні не фінансують. Їхні повноваження — радше координаційні та символічні.
Ситуацію влучно описав доктор політичних наук Василь Гулай, зазначивши, що районні ради — це рудимент попередньої адміністративної системи, які, попри свою назву, фактично втратили керівну функцію. Вони не мають важелів ні на громади, ні на бюджет.
Обласна рада і військова адміністрація: хто головніший?
Формально, обласна рада — це найвищий рівень місцевого самоврядування. Але в умовах воєнного стану, який триває в Україні з 2022 року, її повноваження суттєво обмежено. Так, Івано-Франківська обласна рада затвердила бюджет області на 2024 рік з доходами понад 2,4 млрд грн. Але право розпоряджатися цими коштами передано голові ОВА Світлані Онищук. Вона має змогу вносити зміни до бюджету, перерозподіляти трансферти, надавати кредити та приймати інші ключові рішення.
Фактично, це означає, що виконавча гілка влади перебрала на себе ключові фінансові рішення, тоді як обласна рада стала більш дорадчим, ніж ухвальним органом. І хоч такий крок виправданий у воєнний час, він породжує дискусії про баланс гілок влади та підзвітність.
Виклики і парадокси децентралізації
Попри переваги, децентралізація не позбавлена проблем:
- Кваліфікація кадрів. Не кожна громада має фахових управлінців, які вміють ефективно розпоряджатися ресурсами.
- Нерівність між громадами. Великі громади (як Івано-Франківська або Калуська) мають значно більше можливостей, ніж малі сільські. Це породжує нову соціально-економічну асиметрію.
- Централізація під час війни. У критичних ситуаціях (обстріли, блекаути, мобілізація) громади часто змушені погоджувати дії з військовими адміністраціями, які повертають вертикальну модель управління.
- Недостатній контроль. Незалежність громад — це плюс, але в деяких випадках вона створює ризики зловживань, особливо у сфері тендерів, розподілу земель чи виділення коштів.
Виклики сьогодення: централізація в часи війни
У воєнний час спостерігається зворотна тенденція — часткове повернення функцій управління до держави. Це стосується передусім фінансів, безпеки, логістики. Але фахівці попереджають: важливо не втратити здобутки децентралізації, які формувалися роками. Саме громади сьогодні демонструють гнучкість і адаптивність, особливо в умовах війни. Вони швидко організовують гуманітарну допомогу, підтримують переселенців, приймають важливі рішення для безпеки.
Система місцевого самоврядування на Прикарпатті остаточно змінилася. Формально існують райони та області, але реальна влада — в руках громад. Саме громади ухвалюють рішення, розпоряджаються коштами, ведуть діалог з жителями. Районні ради лишаються формальними гравцями, а обласні — обмежені військовими адміністраціями.
Повернення до централізованої моделі — не вихід. Майбутнє — за сильною громадою, яка самостійно дбає про добробут свого населеного пункту. І чим більше повноважень буде внизу, тим міцнішою буде держава в цілому.