Виборча система на початку 20 століття в Станиславові передбачала право голосу для виборців лише чоловікам, пише yes-frankivsk.com.ua. Обов’язковою умовою було і те, щоб вони певний час проживали у відповідній територіальній громаді. А от військові, котрі перебували на дійсній службі, пише zbruc.eu, до голосування на виборах у Державну Раду не допускались.
Передвиборча гонитва
Перед виборами до Державної Ради (австрійського парламенту), котрі мали відбутись 17 травня 1907 року, проходила запекла боротьба між кандидатами. Більшу частину населення складали євреї, тому гонитва була націлена саме за їх голоси.
Кандидатів на вакантне місце зголосилось багато. Втім, основних конкурентів лише кілька. В передвиборчій сутичці зіткнулись: “польський” єврей Едмунд Раух; представник від партії сіоністів доктор Маркус Брауде (колишній рабин); чинний посол та представник польської національно-демократичної партії Павло Ствертня.
Втім, окрім цих основних кандидатів, “Кур’єр станиславівський” писав ще про доктора Еліаша Фішлера, доктора Володимира Яновича від українців, соціаліста Макса Зайнфельда. Були й не такі популярні кандидати. Наприклад, доктор Бергоф, котрий був відомим в Станиславові лікарем та інженер Генрік Шаль. Шаль працював кореспондентом краківського часопису “Новини ілюстровані”. Втім, “Кур’єр” не вважав за потрібне зайвий раз про них згадувати.
Представники партії “ендеків” вважали сіоніста та колишнього рабина Маркуса Брауде головним конкурентом для свого висуванця Павела Ствертні. Його любили євреї. Крім того, Брауде походив із дуже давнього рабинського роду.
Сіоніст Брауде
Сіоністи – це люди чи групи людей, котрі підтримують існування Ізраїлю та право на існування цієї держави в її історичних межах. Батько рабина Лейб Брауде був прямим нащадком відомого колись Абрагама Брауде. Це рабин богемських та моравських громад, автор трактату “Ешель Абрагам”. Ще одним відомим родичем Маркуса був вільнюський рабин Йошуа Гешль. Мама – донька львівського рабина Гірша Орнштайна. Родичем Брауде був також краківський рабин Ашер Лемель.
Дідо Маркуса стимулював хлопця до науки. Крім ортодоксальної юдейської, хлопець вчився в загальній школі. В гімназії Брауде вдавалось складати всі іспити екстерном та ще й з відзнакою. Продовжив навчання в Берліні в рабинській семінарії та на філософському факультеті університету. Став доктором філософії та видрукував свою докторську роботу “Початки теорії пізнання” у 1899 році, у Львові.
Брауде були близькі ідеї відродження єврейської національної ідентичності. Перейнятий ідеєю сіонізму, започаткував товариство “Сафа берура”. Воно займалось розвитком івриту. На першому конгресі сіоністів у Базелі 187 року, Маркус Брауде представляв товариство “Юнг-Ізраель”. Він був одним із його засновників.
Коли Брауде став рабином в станиславівській синагозі (1 червня 1900 року), прославився тим, що умів зацікавити слухача. Люди приходили послухати його, а потім на вулицях переказували почуте казання. Втім, асимільовані “польські” євреї обіймали перші лави в храмі та не мали прихильності до Маркуса. До них належала практично вся станиславівська еліта разом з бургомістром Артуром Німгіном.
Бути рабином та політиком Маркус Брауде не міг. Через активну громадсько-політичну позицію його відсторонили з посади рабина. На початку квітня 1907 року Маркус виголосив прощальну промову, яку прийшло послухати дуже багато людей. Брауде отримав шквал овацій. Люди проводжали колишнього вже рабина аж до його дому.
Брауде та конкурент Раух
Через місяць Маркус Брауде повернувся до Станиславова як представник сіоністів на виборах до парламенту. Газета “Кур’єр станиславівський” писала, що колишнього рабина тоді зустріли справжнім тріумфом. Народ сприймав Брауде як визволителя єврейського народу від польського гніту. Люди супроводжували його ще від вокзалу, куди він прибув зі Львова.
Брауде йшов на віче до приміщення товариства “Ерец-Ісраель” на теперішній вул. Шевченка. Натовп рушав за ним з плакатами “Вибирай доктора Брауде!”. На віче також прийняли рішення підтримати кандидатуру колишнього рабина на місце посла до парламенту від Станиславова.
Сильним опонентом Брауде був “польський” єврей Едмунд Раух. Він виступав за асиміляцію євреїв з поляками, був комерсантом, торгував шкурами, мав власний паровий млин та патент на продаж алкоголю.
10 квітня Раух виступав перед сорока членами станиславівського передвиборчого комітету з промовою. Він оголосив свою програму дій на посаді посла та роздавав звичні обіцянки кандидата на виборах. Раух був хитрим. Він ідентифікував себе з “польськими євреями” та розповідав про намір відразу втупити до “Польського кола” в парламенті.
Раух оголосив також про свій основний намір на посаді посла – провести податкову реформу. Згідно з нею, зріс би рівень річного заробітку з 1200 до 2000 крон. В такому разі, основна частина службовців та урядників, котрі отримували 100 крон в місяць, були б звільнені від оподаткування.
Також Едмунд виступав за скасування деяких податків, котрі провокували ріст цін на певні продукти та послуги. Єврей запропонував “безвіз” для худоби. Згідно з ним, для подібних торговців були б відкриті кордони. Таким чином можна було зупинити зростання цін на м’ясо в Станиславові. Раух наголосив на свою причетність до поляків та сказав, що буде боротись, аби польська мова була основною в галицькій жандармерії та залізниці.
Адольф Ценьський та голосування
Був на виборах ще один кандидат від округу Станиславова, Тлумача, Богородчан, Золотого Потоку, Обертина, Адольф Ценьський. Той виступав за скасування всіх податків, крім одного прогресивного на прибуток, включаючи неоподаткований мінімум. Крім того, Ценьський зобов’язався ввести страхування працівників від хвороб, інвалідності та на старість.
В повітових землемірів обслуговування повинно було бути безплатним, а кредити в Австро-Угорському банку значно дешевшими. Тарифи на залізницю Адольф теж обіцяв знизити, покращити роботу бюджетників, розвивати промисловість. В “Кур’єрі станиславівському” писали, що нарешті, з’явився такий кандидат, який обіцяв виборцям надавати щорічні звіти про діяльність та, взагалі, перебувати в тісному з ними контакті.
Крім того, Ценьський обіцяв контролювати місцеві річки, аби під час паводків, вони не заливали доми галичан.
На початку 20 століття в Станиславові діяла реформа від 1907 року, згідно з якою, право голосу на виборах було лише в чоловіків. Ті чоловіки повинні були також прожити певний час у відповідній територіальній громаді. Військовим міністерством було видано циркуляр, який наголошував на тому, що військові не мали прав голосувати на виборах. Це стосувалось осіб, котрі перебували на службі, навчаннях тощо.
“Кур’єр” писав також, що голосування буде проходити в чотирьох секціях міста. Станиславів тоді поділили за територіальним принципом. Перші три секції голосували в приміщеннях школи на Сапєжинській (тепер тут стоматологічний корпус медуніверситету на Незалежності). Четверта секція голосувала в школі для дівчат імені Королеви Ядвіги на Третього Травня (сучасна ЗОШ №7 по вулиці Грушевського).
За підрахунками, загальна кількість виборців становила 4395 містян, де 2543 людини були євреями, а 1852 – християнами.