Фашистський окупаційний режим у Станиславові приносив смерть та страждання євреям. Втім, хворе бажання очистити расу розповсюдилось і на місцевих поляків. Їх німці також вважали “недо”. У Чорному Лісі в 1988 році, за сприяння небайдужих та сімей загиблих, виявили вісім колективних ям із розстріляними поляками. У 1991 на місці вбивства було встановлено меморіальну дошку та пам’ятник, пише yes-frankivsk.com.ua.
Чому?
Коли на Станиславівщину насувалась нацистська біда у 1941, місто, спершу, зайняли війська угорців. Військові адмірала Горті, союзника Гітлера, спокійно ставилися до польських меншин на Галичині. В той час, українська поліція проводила каральні заходи проти москвофілів та тих громадян, хто співпрацював з радянською владою.
Коли у місті вже остаточно сформувалось німецьке керівництво, почалось планове винищення євреїв. У Станиславові орудував вбивця Ганс Крюгер, котрий раніше вже займався знищенням професорів у Львові. Останні були представниками польської інтелігенції.
Першим ділом Крюгер дав розпорядження відловити усіх польських вчителів Станиславова. Їм приписували співпрацю з комуністичною владою, а отже визнавали комуністами. Вчителів обманювали та скликали на, так звану, нараду з приводу нового навчального року. Тих, хто не приходив, доручили забирати з домівок українській поліції.
Так, за два дні, у серпні 1941 заарештували 300 місцевих поляків.
Спочатку, ув’язнених вивозили на будівельні роботи. За певний час, людей, котрі підходили до них поговорити, українські поліціянти розстрілювали.
15 серпня, з гестапо, 250 польських в’язнів вивезли до Чорного Лісу. Там їх вбили та закопали. Ту дощову ніч пережив лише один поляк-лісник. Він зумів скористатись негодою та неуважністю варти, скотитись з транспорту та втекти. Перед екзекуцією німці наказали місцевим жителям копати ями для поховань в Чорному Лісі.
Злочин приховували від сімей загиблих. Родичів годували обіцянками, що всі живі та продовжують відбувати покарання. Ближче до зими, Крюгер навіть дозволив передавати ув’язненим посилки з їжею та теплий одяг. В результаті, харчі викидали собакам, а одяг порозбирали працівники гестапо.
Втім, взимку 1942, інформація про екзекуцію у Чорному Лісі таки просочилась. Це сталось у розмові німця Роттера з доктором Кароліною Лянцкоронською. Жінка приїздила до Станиславова від Головної опікунської ради, котра надавала гуманітарну допомогу в’язням німецьких тюрем.
Крюгер, який був переконаний, що пані Кароліна живою не вернеться, не гребував хвалитись своєю причетністю до вбивства львівських професорів. Також він натякав, що така ж доля спіткала й польських в’язнів.
Кароліна Лянцкоронська
Жінка була польською історикинею, мистецтвознавцем, патріоткою та правозахисницею. У 1941 стала лідером “Головної опікунської ради”, котра надавала гуманітарну допомогу полоненим німецьких тюрем. Завдяки тому, що ця організація діяла легально, жінка відвідувала чимало в’язниць, створювала місцеві організації, які допомагали полоненим.
Пані Кароліна підтримувала зв’язки з підпільним рухом та прагнула повернутись до Львова. До слова, її родовий будинок знаходився недалеко Комарно, що на Львівщині.
У Станиславові жінка також створила філію Опікунської ради. Активно залучала до роботи, щодо гуманітарної помочі, українців, євреїв та поляків. Так намагалась подолати упередженість, що існувала між національностями. Лянцкоронська зуміла організувати допомогу 27 тис. в’язнів від Кракова до Коломиї.
Також пані Кароліна розслідувала, за яких обставин вбили польських професорів у Львові. Вони були її колегами. Згодом, до цього додалось і масове вбивство польської інтелігенції у Чорному Лісі, що на Станиславівщині. За це, Крюгер у травні 1942 заарештував її в Коломиї. Жінку неминуче чекала смерть у станиславівському гестапо.
Завдяки клопотанню італійської королівської родини, Кароліну перевели до Львова. Але своє розслідування Лянцкоронська не припинила. Вона написала доповідну Гіммлеру, з вимогою розслідувати вбивства інтелігенції Станиславова та Львова. Її життя знову було під загрозою. Та німецька верхівка доклала зусиль, аби запроторити полячку якнайдалі від земляків. Спочатку, вона відбувала строк в тюрмах Берліна, а тоді у концтаборі Ревенсбрюк. Кароліна більше ніколи не змогла повернутись на Львівщину, як колись хотіла.
Зі спогадів
Не дивно, що небайдужі поляки, в особах родичів та близьких, роками намагались довідатись правду про злочини в Чорному Лісі. Одним з таких був Тадеуш Ольшанський – журналіст і публіцист. Він також публікував спогади про ті страшні події на Станиславівщині.
У 1933 році батька Тадеуша один пацієнт вмовляв купити землю у селі Майдан на Станиславівщині. Чоловіка також переконувала мати, словами про стабільність та низьку вартість ділянки. Майдан знаходився недалеко Чорного Лісу. Тадеуш з батьком був там двічі, бо земля їх не сильно цікавила. Зате, в одній із могил Чорного Лісу знаходилось тіло дядька Ольшанського – доктора Адама Гіцкевича.
Сім’я Гіцкевичів жила на вул. св. Юзефа та мала там весь другий поверх красивої кам’яниці. Ольшанські та Гіцкевичі часто відпочивали разом в Дорі. Також зустрічались святкувати Різдво й Великдень.
У час німецької окупації, фашистам дуже сподобалась квартира Гіцкевичів. Тому вони дали полякам годину на збори, а згодом вигнали людей з домівки. Така практика часто проводилась нацистами стосовно станиславівських польських сімей.
Гіцкевичі переселились у вільну квартиру на вул. Третього Травня. Втім, терапевту так і не довелось пожити в ній. Його вислідили українські поліціянти та повели на допит. За словами Ольшанського, з дядьком до гестапо потрапили також знайомі їх родини. Зігнали на допит лікарів, вчителів, інженерів. То була польська еліта, яка чудом вижила ще за правління совітів.
Сигнали
Ольшанський не раз ставив собі питання, чому поляки та євреї так сліпо вірили німцям у Станиславові? Невже польська розвідка не доносила їм інформації про злочини нацистів?
Велику роль відіграв вплив німецької культури та правил, що діяли за Австрії. До того ж поліціянти дуже ввічливо себе поводили й обіцяли, що забирають поляків лише на кілька годин, або 1-2 дні. Попри всі злочини німецької влади, інтелігенція Станиславова не змогла вчасно розгледіти справжнього обличчя фашизму. А Крюгер спокійно повторив сценарій, який застосував у Генеральній губернії.
На примусових роботах дружина Гіцкевича ще кілька разів мала змогу бачити чоловіка, аж поки цього не заборонили під загрозою вбивства. Жінка чудом врятувалась, їй тоді прострелили тільки капелюх. Втім, в’язнів щодня меншало, а кількість вантажівок, прикритих брезентом, котрі їхали у бік Чорного Лісу, лише збільшувалась.
Чорний Ліс, поблизу Павлівки, став місцем страти також сотні гімназистів. Їх убили за вивішений польський прапор в листопаді 1942, на знак пам’яті легіоністам. Перед смертю вони самі собі копали яму.
У 80-х, важкими зусиллями франківських поляків Рубашевського зі сином, Мєндзибродського та Зьобровського було встановлено місце страти польської інтелігенції. В тому числі й родичів згаданих осіб. Радянська влада всіляко намагалась протистояти цьому процесу. Місцеві допомогли знайти місце поховання та ділились спогадами про ті чорні дні німецької окупації.
Селяни привели чоловіків до восьми ям в Чорному Лісі. Місця були впалі та підмочені, а на дні лежали тіла замордованих. Роками пізніше, поховання обгородили, на могилах поставили хрести й встановили пам’ятник польським жертвам нацизму. Вшанували загиблих вже після встановлення незалежності. Рівною мірою це стосувалось поляків, євреїв та українців, котрі постраждали від НКВС та гестапо.