На Прикарпатті його знають давно й назавжди. А в загальноукраїнському масштабі — згадують як віцепрем’єр-міністра, народного депутата, науковця, публіциста й одного з небагатьох ідеологічних політиків сучасності. Життєвий шлях Олександра Сича — це приклад поєднання державницького мислення, академічної чесності та моральної відповідальності перед громадою, пише yes-frankivsk.com.ua.
Народившись у поліській глибинці, Сич пройшов шлях від учителя й профспілкового діяча до тричі обраного голови Івано-Франківської обласної ради, від помічника народного депутата — до віцепрем’єра країни в буремному 2014 році. Водночас, не припиняв викладацьку й дослідницьку роботу, залишаючись у науці навіть тоді, коли займав найвищі пости.
У його біографії — не тільки посади й нагороди, а насамперед принципи. Захист української мови, зміцнення місцевого самоврядування, підтримка учасників війни, реформа гуманітарної політики — ці напрямки стали маркерами його політичної дії. А ще — реальна щоденна робота з громадами, у стінах облради, університету, на майданах, у волонтерських ініціативах.
Витоки
Олександр Максимович Сич народився 16 липня 1964 року в селі Дерть на Рівненщині, в родині селян-колгоспників. Просте трудове дитинство, де повага до праці, рідної землі та традицій були не гаслами, а повсякденністю, сформувало його світогляд ще до університету. Освіту здобував у рідному селі, згодом — у Рокитному. Історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту, а згодом юридичний — стали фундаментом для майбутньої політичної та наукової діяльності.
Громадський лідер і педагог
Педагогічна діяльність Олександра Сича — не лише епізод його кар’єри, а важливий етап формування його громадянської ідентичності. Він працював учителем, викладачем, організатором молодіжної політики, очолював профспілку працівників освіти Яремче, був заступником начальника обласного управління освіти. А потім — перейшов у політику, не полишаючи викладацьку роботу в ІФНТУНГ.
Початок політичної кар’єри: від академії до трибуни
Політична кар’єра Олександра Сича зароджувалася не в партійних офісах і не в кулуарах влади, а в академічному середовищі й на хвилі суспільного пробудження кінця 1980-х – початку 1990-х років. Як молодий історик, він глибоко занурився в дослідження українського національно-визвольного руху, шукаючи не лише наукову істину, а й практичну відповідь: якою має бути незалежна Україна?
Перші кроки в громадсько-політичній діяльності Сич зробив у роки національного відродження. У 1990-х роках активно долучався до ініціатив на підтримку відновлення історичної справедливості, утвердження української мови, вшанування пам’яті борців за волю України. Його вважали неформальним інтелектуальним лідером молодих франківських патріотів.
У політичну площину Сич перейшов уже з чітко сформованими переконаннями — націонал-консервативного спрямування. У 2006 році він балотувався до Івано-Франківської обласної ради від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» — політичної сили, яка тоді лише набирала обертів як голос ідеологічного націоналізму. У раді нового скликання Сич проявив себе як активний депутат, оратор, стратег.
У 2009 році Олександр Максимович очолює Івано-Франківську обласну організацію ВО «Свобода» — крок, що заклав основу для тріумфу партії на місцевих виборах 2010 року. Завдяки добре побудованій кампанії й довірі громади Сич отримує мандат депутата обласної ради й очолює її, ставши одним із перших регіональних лідерів, хто почав впроваджувати публічну, програмну політику в дусі українського націоналізму.
Цей період став початком його системної публічної діяльності, що вирізнялась не тільки ідеологічною чіткістю, а й глибоким знанням законодавства, історії державності, механізмів самоврядування.
Каденції голови обласної ради: стабільність і розвиток у трьох вимірах
Олександр Сич — єдиний в історії Івано-Франківщини політик, тричі обраний головою обласної ради (2010–2012, 2015–2020, з 2020 — чинний голова). Його каденції — не просто повторення повноважень, а перехідна ланка між революціями, пандемією та повномасштабною війною. У кожному періоді — нові виклики, на які Сич давав системні відповіді.
- У 2010–2012 роках (перша каденція) він утвердив обласну раду як дієвий самоврядний орган. Під його керівництвом посилилося бюджетне планування, налагоджено контроль за розподілом коштів у громади, розпочато діалог із виконавчою гілкою влади на основі рівності.
- У 2015–2020 роках, після Революції гідності та війни на сході, Сич мобілізував раду на волонтерські та оборонні ініціативи. Було запроваджено обласну програму підтримки учасників АТО, оновлено стратегії розвитку медицини, збереження історико-культурної спадщини, підтримки української мови.
- З 2020 року, у третій каденції, Олександр Сич очолив раду в період пандемії COVID-19, потім — повномасштабної війни. Обласна рада стала центром координації гуманітарних вантажів, підтримки переселенців, волонтерських штабів, адаптації військових у громадах. Усі ці напрями він організовує не як технічний адміністратор, а як лідер, який розуміє баланс між державним курсом і локальною реальністю.
Ключові ініціативи:
- Розвиток туризму: підтримка гірських громад, ініціативи у сфері зеленого туризму, законодавчі пропозиції щодо фахової підготовки туризмознавців.
- Екологічна безпека: активна протидія зведенню міні-ГЕС у Карпатах, захист водних ресурсів, боротьба зі сланцевим бурінням.
- Публічність: упровадження системи електронного голосування в обласній раді задля прозорості.
- Національна пам’ять: підтримка ветеранів УПА, організація патріотичних святкувань, співпраця з молоддю, зокрема Пластом.
Особливість стилю управління Сича — принциповість у стосунках з центральною владою. Він неодноразово критикував спроби нівелювати роль обласних рад, втручання у справи громад, централізацію бюджету.
Парламентська діяльність: голос освіти і гуманітарної політики
Обрання Олександра Сича до Верховної Ради у 2012 році по мажоритарному округу №83 (м. Івано-Франківськ) стало визнанням його репутації незалежного, відповідального політика.
У парламенті Сич очолив гуманітарний напрям як перший заступник голови комітету з питань науки і освіти. Серед його ініціатив:
- сприяння українізації освіти, протидія російській пропаганді в навчальних програмах;
- підтримка розвитку українських наукових інституцій;
- законодавчі ініціативи на захист традиційних сімейних цінностей, духовної спадщини;
- контроль за прозорістю розподілу коштів у галузі освіти.
Після призначення у 2014 році віцепрем’єром, Олександр Максимович добровільно склав мандат — у дусі відповідальності за розділення повноважень і уникнення політичного конфлікту інтересів.
На передовій викликів 2014 року
Після Революції гідності в лютому 2014 року Олександр Сич увійшов до уряду Арсенія Яценюка як віцепрем’єр-міністр України з гуманітарних питань. Йому дістались складні напрямки: охорона здоров’я, надзвичайні ситуації, міжрегіональна політика.
Серед важливих ініціатив:
- реформування системи екстреної медичної допомоги;
- розробка національного плану реагування на надзвичайні ситуації;
- налагодження транскордонної співпраці з Польщею щодо евакуації поранених;
- участь у вшануванні пам’яті Героїв Небесної сотні на загальнонаціональному рівні.
Після 2022 року: нові виклики, стара послідовність
Після початку повномасштабної війни Олександр Сич не покинув публічного життя. Він залишився на посаді голови обласної ради, підтримуючи:
- логістику гуманітарної допомоги,
- переселенців, яких Прикарпаття прийняло понад 140 тисяч,
- тероборону — у співпраці з місцевими громадами,
- волонтерський рух та підтримку фронту через співпрацю з діаспорою.
З ініціативи Сича розгорнулися програми професійної перекваліфікації для ВПО в Івано-Франківську, зокрема у співпраці з ІТ-компаніями краю.
2023–2025 роки стали періодом інтенсивної дипломатичної роботи. Сич неодноразово приймав делегації з Польщі, Чехії, США, Пакистану.
Наукова діяльність: на перетині історії, управління і політики
Олександр Сич — не лише політик, а й глибокий науковець. Його дослідження стосуються національної ідеї, історії українського державотворення, проблем гуманітарної політики. У 2008 році він захистив кандидатську дисертацію, згодом — продовжив наукову роботу в докторантурі Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України. Науковий ступінь доктора наук здобув у 2020 році.
Він читає лекції в ІФНТУНГ, редагує наукові збірники, бере участь у фахових конференціях. У його доробку:
- 8 книжок (історичних, політичних, ідеологічних),
- понад 55 наукових статей,
- наукове редагування 15 видань.
Праці Сича використовують студенти, аспіранти, політики й аналітики, коли шукають відповіді на питання: як будувати українську державу після імперії?