На долю України випав важкий жереб. Географічне розміщення краю заохочувало наших сусідів протягом століть прагнути розшматувати, поділити, розділити і захопити її. Але на всіх етапах знаходились люди, які не могли змиритись з таким плином подій. Тому вони брали до рук зброю, щоб відстояти своє право жити і працювати за своїм укладом, не надиктованим кимось. Однією з найгероїчніших сторінок історії боротьби є діяльність УПА – відважних, свідомих і саможертовних українців, пише сайт yes-frankivsk.com.ua.
Створення
За часів Другої світової війни, коли Україна перебувала під гнітом нацистської Німеччини та радянської диктатури, на території Заходу України виникла різнопланова опозиційна діяльність. Одним із найвизначніших рухів була Українська повстанська армія (УПА), яка відіграла значну роль у боротьбі за незалежність української нації.
Українська повстанська армія – це українська військова формація на Волині, Галичині, Поділлі, створена ОУН(б), яка вела партизанську визвольну боротьбу, зокрема з польськими воєнними структурами, німецькими окупантами та їх союзниками, радянською владою. Символічно постала 14 жовтня 1942 р., офіційно самоліквідована 3 вересня 1949 р.
Структура УПА на Прикарпатті
Найвище командування було достатньо кваліфікованим і військовообізнаним. Тому до формування армії (а це була повноцінна армія) вони підходили дуже серйозно. 20 січня 1944 р. підрозділи Української народної самооборони реорганізовано у генеральну воєнну округу УПА – УПА-Захід (були ще УПА-Північ, УПА-Південь). Формуванням військових підрозділів УПА-Захід займалася військова референтура ОУН (р) та Головний військовий штаб УПА. Спочатку крайовим командиром УПА-Захід був Олекса Луцький – «Андрієнко», а згодом Василь Сидор – «Шелест» (1944–1949 рр.). У березні 1944 р. УПА-Захід сформувала остаточно свою структуру, яка складалася з таких військово-територіальних одиниць, як воєнні округи. Всього їх налічувалося 6. Станіславський округ був четвертим та називався “Говерла”.
Бої: перемоги та невдачі
Підрозділи УПА вступали у бої як із німецькими окупантами, так і з радянськими підрозділами. 8 липня 1944 року відбувся бій на г. Лопаті на межі Долинського району і Львівської області. У ньому курінь «Різуна» зійшовся з німецькими та угорськими військовими частинами. Загалом бої між повстанцями та німцями в тому районі тривали 10 діб безустанно. Повстанці зайняли вигідні для себе позиції на вершині гори і цілий день витримували атаки німців, які спочатку були налаштовані на легку перемогу, а після перших невдач морально зламалися. Навіть прибуття угорців після обіду не врятувало становища. Все ж таки наприкінці дня дійшло до рукопашної сутички, після програшу якої противник відступив остаточно. 
28 липня 1944 року між селами Богрівка та Яблінка на Станіславщині оборонні відділи УПА, які перевозили польовий шпиталь в гори потрапили в засідку передових більшовицьких військ. Розгорнувся бій, в якому взяли участь сотні УПА «Гамалії» та «Шрама». Бій для УПА виявився невдалим, оскільки до нього були залучені ще не вишколені новозмобілізовані повстанці, що були без зброї. У цьому бою упівці втратили десь 80 вбитими, було багато поранених. Також був втрачений провіант до ста підвод, навантажених харчами, спорядженням та зброєю. Втрати більшовиків становили 6 убитих і 11 поранених.
Сутички з НКВД
Перша сутичка з військами НКВД сталася 15 серпня. Вони тоді обстріляли табір сотні Кривейка. Після розвідки та підготовки енкаведисти силами близько 800 осіб уранці 20 вересня напали на постій сотень, що залишилися на горі. Триста повстанців під командуванням Миколи Твердохліба-Грома вели бій до пізнього вечора. В результаті сотня вистояла, втративши 10 стрільців убитими та 5 пораненими. Ворог відступив, маючи 40 убитих і 50 поранених.
Відомим є бій із радянськими карателями у с. Глибокій Богородчанського району, який відбувся 19 січня 1945 р. Курені командирів «Благого» і «Прута» десять годин протистояли відділам НКВС, які зайшли в село і виявились затиснутими між куренями. Бій був запеклим, противник застосував навіть авіацію – вісім літаків, один з яких підбили повстанці. Перевага була на боці наших хлопців, вони знищили близько 320 ворожих солдатів, самі втратили до 20, і наприкінці дня відступили до Чорного лісу.
Бій у Космачі
Взимку 1944–1945 рр. Космач і довколишні села повністю контролювали повстанці, тут був свого роду повстанський край, де не було жодних органів радянської влади та її військ. Після Різдва влада вирішила знищити це “осине кубло бандитизму” і послала туди величезний гарнізон. Повстанці завчасу вийшли з села і через кілька днів оточили всі виходи з нього і розпочали бойові дії, які тривали три доби. В результаті гарнізон було розгромлено, точна кількість жертв з радянського боку невідома до сьогодні, але безсумнівно, що рахунок ішов на сотні. Один з епізодів цього бою — знищення сотенним “Кривоносом” (Мирославом Симчичем) батальйону, який їхав на допомогу оточеним біля урочища “Рушір”, де впродовж двох годин бою загинуло майже 500 карателів. Лише з одного цього випадку можемо здогадуватися про кількість загиблих енкаведистів за весь час цієї операції. Це й дає підстави сміливо вважати його найбільшим боєм, який провели відділи Української повстанської армії на території Станіславщини.
Пропагандистські рейди
Ключове місце у воєнних діях підрозділів УПА посідали пропагандистські рейди. Їх метою було довести усьому світу та, насамперед українцям, що ми, борці-воїни УПА, боремося за Українську самостійну соборну державу і за свободу всіх інших народів, поневолених більшовиками, – московським імперіалізмом. Наш клич «Воля народам, воля людині!» Ми за самовизволення всіх народів. Ми за побудову держав всіх народів в їхніх етнографічних кордонах.»
Боротьба радянської влади з упівцями
Радянська влада жорстоко боролася з УПА. 21–26 жовтня 1947 р. у ході операції «Захід» зі Станіславщини було депортовано на спецпоселення у східні області СРСР 11,8 тис. родичів вояків УПА і членів ОУН, щоби так послабити український визвольний рух. Не оминула Прикарпаття депортаційна операція «Тройка» або «Сєвєр», проведена 8–9 квітня 1951 р., під час якої переважно із Заходу України було виселено на спецпоселення на схід СРСР 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса, які повернулись в УРСР і долучались до боротьби УПА та ОУН (польського збройного формування періоду Другої світової війни під командуванням Владислава Андерса, яке воювало на боці Об’єднаних Націй).
Найдовше до 1949 р. діяли відділи УПА на Гуцульщині, опісля переведені у збройне підпілля ОУН. Яскравими представниками збройного підпілля ОУН на Прикарпатті, які відомі під псевдами «Грім», «Марко Боєслав», були Микола Твердохліб, командир округу Станиславівщини «Говерля» та крайовий провідник ОУН Карпатського краю Михайло Дяченко. Упродовж 1951–1954 рр. за допомогою агентурно-бойових груп (т. зв. «чорна зрада») проходив процес ліквідації радянською владою організованого збройного підпілля ОУН.
Не знищені та незнищенні
Наперекір великим труднощам та ризикам, бійці УПА на Івано-Франківщині відстоювали ідеали національної свободи та незалежності. Вони активно співпрацювали з місцевим населенням, надавали допомогу та підтримку потерпілим від репресій та насильства. Попри всі намагання радянської влади, остаточно знищити вояків УПА їм не вдалося. Хоча вони і припинили свою діяльність, та не скорились. Не змогли зламати стійкість духу ні Соловки, ні репресії, ні цькування.
Сьогодні УПА вшановується як символ національної гідності та героїзму. Пам’ять про їхню жертовну боротьбу залишається невмирущою, нагадуючи про важливість відстоювання своїх ідеалів та цінностей навіть у найважчі часи. Спадок УПА на Прикарпатті залишається невичерпним джерелом натхнення та мотивації для майбутніх поколінь українців у боротьбі за свободу та демократію.